винокурний
ВИНОКУ́РНИЙ, а, е. Стос. до винокуріння.
Поміщики займали пануюче становище також у винокурній промисловості (Іст. УРСР, І, 1953, 393);
// Признач. для винокуріння.
Цукрові та винокурні заводи, великі маєтки.. знищуються селянами та солдатами (Головко, II, 1957, 482).
Словник української мови (СУМ-11)