вік
ВІК, у, ч.
1. Тривалість життя людини, тварини, рослини.
Сей на руках знав ворожити, Кому знав спільно віку жити (Котл., І, 1952, 225);
Минула половина її літ, а вже вдавалось, що Нимидора доживає свій вік (Н.-Лев. IV, 1956, 244);
// Період, ступінь у рості, розвитку людини; літа.
Судді тебе й закони зап’ятнали, Тюрма підтяла вік твій молодий (Фр., XIII., 1954, 406);
На задніх лавах було тихо. Там сиділи поважні віком (Смолич, Мир.., 1958, 226);
// Відрізок життя людини від зрілого періоду до смерті.
Вибирай жінку на цілий вік (Укр.. присл.., 1955, 116).
◊ Від ро́ду (зро́ду)-ві́ку див. рід;
Вік вікува́ти (звікува́ти):
а) (з ким) жити до смерті з кимсь;
б) (ким) бути кимсь до старості.
Робота в мене — тихішої не знайдеш: бакенщиком вік звікував (Донч., VI, 1957, 386);
Ві́ку дожива́ти (дожи́ти) — жити останній відрізок життя (звичайно про стару людину).
— Дай нам спокійно віку дожити (Кв.-Осн., II, 1956, 63);
До ві́ку — усе життя, до кінця життя.
Невже мені отак до віку каратись? (Мирний, V, 1955, 239);
Зав’я́зувати (зав’яза́ти) вік кому див. зав’я́зувати;
Збавля́ти (зба́вити) ві́ку див. збавля́ти;
На віку́ — протягом життя.
[Ряженко:] На віку, як на довгій ниві, — чого з козаком не буває.. (Мик., І, 1957, 305);
На схи́лі ві́ку див. схил;
Укоро́чувати (вкороти́ти) ві́ку див. укоро́чувати;
У ро́зцвіті ві́ку див. ро́зцвіт.
2. Те саме, що сторі́ччя.
Дія діялась в двадцятих роках XIX віку (Н.-Лев., III, 1956, 7);
Уперед до звершення замірів. Що поклав дев’ятнадцятий вік (Граб., І, 1959, 394).
3. з означ. Період часу, який виділяється за певними ознаками; епоха.
Час широкого розповсюдження знарядь праці з міді і бронзи називається в науці бронзовим віком (Іст. УРСР, I, 1953, 21);
Ми вступили в атомний вік, коли атомна енергія використовується в дедалі ширших масштабах (Наука.., 5, 1959, 56);
Середні віки;
// Відрізок часу, який відповідає геологічному ярусові Землі.
До останнього часу в породах Криворізької серії.. не було знайдено палеонтологічних решток, за допомогою яких можна було б визначити геологічний вік порід (Вісник АН, 1, 1957, 56).
4. розм. Надзвичайно довгий час; вічність.
Сьогоднішній вечір їй віком здався (Мирний, III, 1954, 78);
Він нас учив найглибше поважати Святиню роботящої руки, — І увійшов наш Янка [Купала] у віки, Як образ Білорусії крилатий (Рильський, II, 1960, 307);
Два роки всього прожив Гордій з мачухою, здавалося ж — віки (Крот., Сини.., 1948, 16).
◊ На віки́ [ві́чні] — назавжди.
Поминай мене, не удавайся у тугу… прощай на віки вічні!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 78).
5. у знач. присл. Надзвичайно довго; завжди.
Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне (Шевч., І, 1951, 245);
І в степах буде вік зеленіти На добро трудова магістраль (Нагн., Вибр., 1950, 90).
Словник української мови (СУМ-11)