доброволець
ДОБРОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно.
Три прийомні і один рідний син Каленика Романовича пішли добровольцями в армію, коли німці почали наближатися до Києва (Сенч., Опов., 1959, 38);
// Той, хто з своєї волі береться за виконання яких-небудь обов’язків, якоїсь роботи.
Блискавкою мигнула в пам’яті недавня пропозиція районної організації КСМ про набір добровольців для роботи у великому місті (Ле, Право.., 1957, 24).
Словник української мови (СУМ-11)