керманич
КЕРМА́НИЧ, а, ч.
1. Той, хто править кермом; стерновий.
[Гелен:] Мойра так врядила, щоб був і світ, і море, і керманич, і корабель, і бурі, і погода (Л. Укр., II, 1951, 296);
Журливо мій керманич Керує байдаком (Граб., І, 1959, 251);
Колишній керманич плотів мусив пробиратися нишком назад в рідні Кути (Козл., Ю. Крук, 1957, 427);
// Тракторист, водій автомашини тощо.
В МТС їх зустрічають, сходяться керманичі, друзями їх називають, поплескують по плечі (Тич., І, 1957,170).
2. Те саме, що вождь 2.
Партія — керманич мудрий, неухильний — Впевнено тримає корабля кермо (Бажан, Роки, 1957, 222).
Словник української мови (СУМ-11)