ключик
КЛЮ́ЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ключ¹1 — 3.
— А це на тобі золотого ключика од палати (Н.-Лев., III, 1956, 301);
Крайнєв з невеликим ключиком у руках працював біля літака (Собко, Зор. крила, 1950, 128);
Гостру розмову запили чаркою, запили і другою, і знову ж треба обережно підбирати ключика до чужої душі, щоб тихцем відчинити її (Стельмах, І, 1962, 299).
Словник української мови (СУМ-11)