ключик

КЛЮ́ЧИК, а, ч.

Зменш.-пестл. до ключ¹ 1–3, 6.

– А це на тобі золотого ключика од палати (І. Нечуй-Левицький);

Коробочка замикалася на ключик, а ключик був завсiгди зав'язаний у кiнчик червоної хустки (В. Винниченко);

Ключик у замку прокрутився зовсім безгучно (Ю. Винничук);

Климко ніколи їх не чіпав, бо то були дядькові ключики од паровоза, а лише роздивлявся на них (Григір Тютюнник);

Крайнєв з невеликим ключиком у руках працював біля літака (В. Собко);

– Може, там ти знайдеш більше, ніж в гіпотезі Гріна. Тільки не забувай ключик розуміння (О. Бердник);

Невідомість – ось чарівний ключик до всіх душ (П. Загребельний);

Я кивнув, думаючи про ключик до цієї чемної пані (І. Роздобудько);

Почувши уривчате курликання, очі Марії з нетерпінням почали шукати на горизонті журавлиний ключик, що так поспішав із весною (із журн.).

Значення в інших словниках

1. ключик — клю́чик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. ключик — -а, ч. Зменш.-пестл. до ключ I 1-3).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ключик — підбира́ти (знахо́дити) / підібра́ти (знайти́) ключ (ключа́) до кого—чого. Знаходити певний спосіб розгадування, розв’язання і т. ін. чогось.  Фразеологічний словник української мови
4. ключик — Клю́чик, -ка; -чики, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. ключик — КЛЮ́ЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ключ¹1 — 3. — А це на тобі золотого ключика од палати (Н.-Лев., III, 1956, 301); Крайнєв з невеликим ключиком у руках працював біля літака (Собко, Зор.  Словник української мови в 11 томах
6. ключик — Ключик, -ка м. ум. отъ ключ. 1) см. ключ. 2) мн. раст. Primula veris. Вх. Пч. І. 12.  Словник української мови Грінченка