лазутчик
ЛАЗУ́ТЧИК, а, ч., розм., рідко. Розвідник, переважно у тилу ворога.
Французькі лазутчики іноді пробиралися в Севастополь і писали потім у своїх донесеннях про моральний стан російської армії (Кучер, Дорога.., 1958, 113);
// Збирач секретних відомостей; шпигун.
За наказом генерала Горна, кілька десятків лазутчиків, під виглядом ярижок і дрібних крамарчуків, перейшли кордони (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 137);
// зневажл. Той, хто по-зрадницькому підбурює до яких-небудь злочинних дій; провокатор.
В непримиренному конфлікті стикаються [у п’єсі Я. Галана "Любов на світанні"] чесні, віддані радянському ладові будівники колгоспного життя з націоналістичними лазутчиками, що прагнуть залякати селян, зірвати посівну кампанію (Іст. укр. літ., II, 1956, 325).
Словник української мови (СУМ-11)