мокнути
МО́КНУТИ і МО́КТИ, мо́кну, мо́кнеш; мин. ч. мо́кнув і мок; недок.
1. Робитися мокрим, вологим; просякатися, покриватися вологою.
Цілих десять день довелося пану Суботі їхати отак.., мокнути й мерзнути по дорозі (Фр., VIII, 1952, 88);
— Годі тобі у воді мокнути. Лізь у шлюпку (Собко, Скеля.., 1961, 136);
// Псуватися від надлишку вологи.
Дощі… Хліб у полі некошений мок… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 51).
Мо́кнути під доще́м (на дощі́) — робитися мокрим, вологим від дощу.
Зараз город обступили [половці]. Мов залізним обручем, Шатри в коло розложили. Щоб не мокнуть під дощем (Фр., XIII, 1954, 368);
Під стіну Антон поскладав дерево, щоб воно не мокло на дощі (Чорн., Потік.., 1956, 9).
2. тільки 3 ос. Лежати у воді або в якій-небудь іншій рідині для набуття певних властивостей.
Намочили шкури у таких здорових шапликах, мокнуть ті шкури та й мокнуть (Мирний, І, 1954, 222);
Мокнув у спирті шафран, гостро лоскочучи ніздрі (Коцюб., II, 1955, 359);
На закуску мокли в молоці жирні голландські оселедці, а другі, малосольні, кухар повісив у димарі (Тулуб, В степу.., 1964, 219).
3. тільки 3 ос. Виділяти гній, сукровицю, лімфу (про рану, шкірну хворобу тощо).
Рана мокне.
Словник української мови (СУМ-11)