набакир
НАБАКИ́Р, присл., розм. З нахилом набік, зсунувши на одне вухо (перев. про головний убір).
Браво сидів він на рулі, закинувши набакир високу смушеву шапку (Стор.., І, 1957, 250);
Я став носить шахтарський чуб і набакир кашкет дешевий (Сос., II, 1958, 380).
Словник української мови (СУМ-11)