набутий
НАБУ́ТИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до набу́ти¹.
— О царю, твій гонець жорстокий був і строгий! Не дав мені добро набутеє продать (Фр., XIII, 1954, 353);
Всі знання, набуті за двадцять років роботи, знайшли в цьому фільмі ["Щорс"] своє повне відображення (Довж., І, 1958, 26).
НАБУ́ТИЙ², а, о. Дієпр. пас. мип. ч. до набу́ти².
Словник української мови (СУМ-11)