навернений
НАВЕ́РНЕНИЙ, НАВЕ́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наверну́ти;
// у знач. прикм.
Навернений грішник, блудний син, загублений баран, лежав тихо, недвижно на помості (Фр., І, 1955, 183);
[Петерсон:] Буде значно краще, коли він повернеться.. живий, цілий, непошкоджепий і .. навернений (Галан, І, 1960, 438);
// у знач. ім. наве́рнений, ного, ч. Той, хто змінив віросповідання.
До всякого наверненого треба ставитися поблажливо (Тулуб, Людолови, І, 1957, 103).
Словник української мови (СУМ-11)