окривджений
ОКРИ́ВДЖЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до окри́вдити.
Ми тут зійшлися, месники бідноти, Окривджені панами кріпаки (Мал., Книга.., 1954, 67);
Окривджене почуття і залишки гніву, наче вороги, товклися в парубочій душі (Стельмах, І, 1962, 546);
// окри́вджено, безос. присудк. сл.
З наказу Захара стражника було окривджено, зламано огорожу, засипано колодязь, і він тепер мстився (Горд., Чужу ниву.., 1947, 283).
Словник української мови (СУМ-11)