повірений

ПОВІ́РЕНИЙ, а, е.

1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до пові́рити².

Тут доводиться доказати, чого научилися діти, нам повірені (У. Кравч., Вибр., 1958, 372);

// пові́рено, безос. присудк. сл.

Спроваджено з заграниці.. освіченого і спосібного артиста драматичного, Еміля Бачинського, котрому повірено заряд і режисерію [режисуру] театру (Фр., XVI, 1955, 97).

2. у знач. ім. пові́рений, ного, ч., пові́рена, ної, ж. Людина, яка користується особливим довір’ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін.

Секретар комсомолу Маслов був його сердечним повіреним (Собко, Граніт, 1937, 149).

3. у знач. ім. пові́рений, ного, ч., пові́рена, ної, ж. Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені.

Якіїсь злидні ще стояли.. Се все десятські та соцькії, Начальники, п’явки людськії.., Судді і стряпчі безтолкові, Повірені, секретарі (Котл., І, 1952, 128);

— От ми зібрали з трьох сіл одну громаду, поміркувались та й надумали — вибрать повіреного і доходить вже правди по судах (Стор., І, 1957, 230);

Але ось голова суду назвав повіреного рудоуправи (Коцюба, Перед грозою, 1958, 144).

∆ Пові́рений у спра́вах — дипломатичний представник однієї держави в іншій, рангом нижчий від посла.

*Образно. За Цівадісом греблися по снігу Тоська і Госька, його повірені в злодійських справах (Тют., Вир, 1964, 465);

Прися́жний пові́рений — у дореволюційній Росії — офіційне найменування адвоката.

У Самарському суді Володимир Ілліч [Ленін], будучи помічником присяжного повіреного, захищав знедолених селян (Ком. Укр., 12, 1969, 13).

Значення в інших словниках

1. повірений — пові́рений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. повірений — Пові́рений. Ввірений, доручений, даний під опіку. Дорожив він дуже моральним поведенєм молодіжи і доброю славою повіреної собі ґімназії (Б., 1895, 20, 1) // пол. powierzyć — 1) доручити, 2) довірити, powierzyć czyjejś opiece — дати під опіку.  Українська літературна мова на Буковині
3. повірений — -а, -е. 1》 рідко. Дієприкм. пас. мин. ч. до повірити II. || повірено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. ім. повірений, -ного, ч., повірена, -ної, ж. Людина, яка користується особливим довір'ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін. 3》 у знач. ім.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повірений — Уповноважений, довірник, див. адвокат  Словник чужослів Павло Штепа
5. повірений — ПОВІ́РЕНИЙ, а, е. 1. рідко. Дієпр. пас. до пові́рити². Тут доводиться доказати, чого научилися діти, нам повірені (Уляна Кравченко); // пові́рено, безос. пред. Спроваджено з заграниці ..  Словник української мови у 20 томах
6. повірений — ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст.  Словник синонімів української мови
7. повірений — рос. поверенный особа, уповноважена здійснювати певні дії від імені і за дорученням інших осіб.  Eкономічна енциклопедія