покінчений
ПОКІ́НЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покінчи́ти.
Я згодився. Як бачите, справа покінчена (Коцюб., III, 1956, 363);
Скілько вже в мене є початого, та не покінченого? (Мирний, V, 1955, 341);
// покі́нчено, безос. присудк. сл.
Коли з пришиванням.. було покінчено, всіх жінок з сьомого вагона зібрали в колону і повели широкою вулицею (Хижняк, Тамара, 1959, 172);
З Харковом, з інститутом, з чистою наукою покінчено надовго — не на один рік (Шовк., Інженери, 1956, 4);
Давно покінчено з війною, немало днів пройшло з тих пір (Гонч., Вибр., 1959, 316).
Словник української мови (СУМ-11)