потопельник
ПОТОПЕ́ЛЬНИК, а, ч., розм. Те саме, що уто́пленик.
Міг би [Іван] розказати і.. про потопельників, які по заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці (Коцюб., II, 1955, 307);
А якби був я потопельником, — усе причаював би ся в найглибшім зеленім місці під стрімкою скалою (Хотк., II, 1966, 319);
*У порівн. Ввійде [хмара] в гирло ущелини,.. стане всмоктувати в себе вільгість і, набрякши водою, як потопельник, розпадеться весняною зливою (Перв., Невигадане життя, 1958, 91).
Словник української мови (СУМ-11)