почубити
ПОЧУ́БИТИ, блю, биш; мн. почу́блять; док., перех., розм. Посмикати за волосся.
[Ївга:] Я перша хоч за чуба його почублю (Мирний, V, 1955, 252).
Словник української мови (СУМ-11)ПОЧУ́БИТИ, блю, биш; мн. почу́блять; док., перех., розм. Посмикати за волосся.
[Ївга:] Я перша хоч за чуба його почублю (Мирний, V, 1955, 252).
Словник української мови (СУМ-11)