пічкур
ПІЧКУ́Р¹, а́, ч. Дрібна річкова риба родини коропових.
Не річка — струмок тече з яру, і пічкурі в струмку водяться (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 43);
У ставах.. є чимало смітної риби — карася, пічкура, в’юна (Колг. Укр., 2, 1961, 28).
ПІЧКУ́Р², а́, ч.
1. розм. Той, хто любить лежати на печі.
Радюк любив сусід таких, як сам: веселих і говорючих, і страх як не любив пічкурів і мовчунів! (Н.-Лев., І, 1956, 443);
// Те саме, що ле́дар.
Справжні мрійники, як і наш Кобзар, найроботящі люди. Вони не можуть терпіти розслабленої уяви сучасних пічкурів (Рад. Укр., 9.ІІІ 1964, 2).
2. діал. Опалювач, грубник.
— Перш було чорти і на дривітні колоддя колють, чорти і пічкурами, чорти і за смолою (Кв.-Осн., II, 1956, 243).
Словник української мови (СУМ-11)