ридикюльчик
РИДИКЮ́ЛЬЧИК, а, ч., заст. Зменш. до ридикю́ль.
Марків солом’яний бриль і навіть Мотин жовтий ридикюльчик були доверху повні грибів (Коз., Сальвія, 1959, 39);
Ольга Петрівна нервово відкрила замшевий ридикюльчик (М. Ол., Леся, 1960, 152).
Словник української мови (СУМ-11)