сторчак
СТОРЧА́К¹, а́, ч., розм. Те, що стирчить, різко видається вперед або вгору.
У війну позносило осколками дерева, зосталися якісь сторчаки (Кучер, Прощай.., 1957, 286).
◊ Дава́ти (да́ти, лови́ти, злови́ти, хапа́ти, вхопи́ти і т. ін.) сторчака́ (сторчаки́) — падати вниз головою.
Микола зачепився ногою за вал, дав сторчака в пшеницю (Н.-Лев., II, 1956, 250);
Що то вже за їзда, коли те й думаєш, як не впасти, як не вхопити сторчака..! (Загреб., Диво, 1968, 155).
СТОРЧА́К², а́, ч., діал. Юшка з риби.
Кухар швидко поставив перед забродчиками стябла з свіжою рибою і налив у миску «сторчака», цебто юшки (Н.-Лев., II, 1956, 229).
Словник української мови (СУМ-11)