стражник

СТРА́ЖНИК, а, ч.

1. У дореволюційній Росії — нижчий поліцейський чин у сільській місцевості.

Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але.. небезпечно… Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Мирний, IV, 1955, 351);

Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок удвох із стражником ходили по селу, зривали прокламації (Головко, II, 1957, 257).

2. Той, хто стереже, охороняє що-небудь.

Полонені австрійці рубали в лісі дуби під наглядом стражників (Донч., III, 1956, 123);

— Найтяжче — перейти біля Кутно.. кордон. Але у нас є такі вірні люди, що виведуть з-під самого носа стражників (Стельмах, І, 1962, 197).

Значення в інших словниках

1. стражник — стра́жник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. стражник — див. поліцай  Словник чужослів Павло Штепа
3. стражник — СТРА́ЖНИК, а, ч. 1. У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості. Цікаво послухати, як розумні голови керують отими справами, цікаво, але .. небезпечно...  Словник української мови у 20 томах
4. стражник — стра́жник = стра́жак (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. стражник — -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижчий поліцейський чин у сільській місцевості. 2》 Той, хто стереже, охороняє що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. стражник — Стра́жник, -ка, -кові, -нику! -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. стражник — Стражник, -ка м. Стражникъ, сторожъ, караульщикъ. Скочив стражник на охотник, стали ся стріляти, а Висоцький з своїм військом почав ся зближати. н. п.  Словник української мови Грінченка