триб
ТРИБ¹, а, ч., техн. Те саме, що шестірня́.
Скупе світло упало на горбату віялку, накриту брезентом, на блискучі триби січкарні (Кос., Новели, 1962, 152).
ТРИБ², у, ч., заст. Хід, порядок.
Лягаєм спати дуже рано, раніш 11-тої, бо тут уже такий триб (Л. Укр., V, 1956, 337);
Доїння відбувається бистро, раз заведеним трибом (Хотк., Довбуш, 1965, 89);
// Спосіб життя.
— Дасте ви жінці своїм трибом жити, і все пропало, рушиться сім’я (Кол., Терен.., 1959, 229).
Іти́ (піти́) свої́м три́бом:
а) іти, відбуватися своїм ходом (порядком).
Справи пішли своїм трибом (М. Ол., Леся, 1960, 175);
б) іти своїм шляхом у житті.
Так і помер Сахно. А як помер, залишились сини, пішли своїм трибом (Мик., II, 1957, 75);
Триб життя>́ — те саме, що Спо́сіб життя́ ( див. спо́сіб).
Ярина знала вже, що батьки її бідніють і хоч не показують сього перед людьми, навіть триб життя не змінюють, але почувається вже потреба негайної ліквідації інтересів для забезпечення хоч неласого шматка хліба (Коцюб., І, 1955, 156);
Поволі обертався знайомий вербівчанам, з року в рік повторюваний триб життя рідного села (Іщук, Вербівчани, 1961, 40);
Триб ми́слення — напрям, склад думок.
Психологи-фізіономісти твердять, буцім наш інтимний світ, як і триб мислення, характер та фах лишають карб на нашій зовнішності (Літ. Укр., 11.I 1968, 2).
Словник української мови (СУМ-11)