тупо

ТУ́ПО. Присл. до тупи́й.

Твої слова мені, як ніж, що тупо так проходить в горло… (Сос., І, 1957, 233);

Вчився [Шимек] зразу тупо: голова, забита змалечку тяжкою нуждою, не швидко могла приспособитись [пристосуватися] до приймання шкільної науки (Фр., II, 1950, 142);

Остап влип у вікно, нудно, тупо позирав на заболочене.. подвір’я (Горд., II, 1959, 320);

— Буду вмирати з голоду… буду вмирати з голоду, — тупо твердила [Маруся] собі в душі і не брала нічого до уст (Хотк., II, 1966, 238);

У нього ревматизм крутив ноги, і дід болісно прислухався до німого ниття, до раптового наштрикування, яке то гостро, то тупо підпалювало болем його тіло (Гуц., Скупана.., 1965, 9);

В кімнаті по-гадючому сичить старосвітський годинник і починає тупо відбивати години (Стельмах, І, 1962, 415).

Значення в інших словниках

1. тупо — ту́по прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. тупо — ТУ́ПО. Присл. до тупи́й. Твої слова мені, як ніж, що тупо так проходить в горло... (В. Сосюра); Вчився [Шимек] зразу тупо: голова, забита змалечку тяжкою нуждою, не швидко могла приспособитись [пристосуватися] до приймання шкільної науки (І.  Словник української мови у 20 томах
3. тупо — присл. Просто, банально; без смислу. Як би тупо це не звучало, найкращі мої критики сидять по пивних та барах (Єва). Твої жінки стовбичать тупо в чергах без кінця (В. Неборак).  Словник сучасного українського сленгу
4. тупо — Присл. до тупий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. тупо — Тупо нар. Тупо.  Словник української мови Грінченка