тімаха
ТІМА́ХА, и, ч. і ж., заст.
1. Той, хто щось добре знає, уміє; майстер якоїсь справи.
— Ну!.. Уміли готувати і на стіл давати! Знать, тімахи коло печі і дочка і мати! (Укр. поети-романтики.., 1968, 555);
// Спритна, брава людина, молодець.
2. Нетяга, бідолаха.
Знайшли Ентелла-сіромаху, Що він під тином гарно спав; Сього сердечного тімаху Будити стали, щоб устав (Котл., І, 1952, 94);
Жене його із краю в край, тімаху, Людське лукавство да єхидство кляте (П. Куліш, Вибр., 1969, 365).
Словник української мови (СУМ-11)