управитель
УПРАВИ́ТЕЛЬ, я, ч. У дореволюційній Росії — особа, яка керувала справами, розпоряджалася фінансами поміщицького господарства, заводу, фабрики і т. ін.
Бонковський тепер був управителем в одному селі багатого графа (Н.-Лев., III, 1956, 167);
Що тільки робиться з селом!? Управитель уже трьох огирів заганяв, два повіти вздовж і впоперек з’їздив, та ніхто не прийшов із косами і серпами на лан (Стельмах, І, 1962, 565);
Тут, біля ставка, любила збиратись молодь. Хоч управитель маєтку Гарецьких і лаявся, щоб не толочили трави.., але хлопці й дівчата не поступалися (Кочура, Зол. грамота, 1960, 10);
// заст. Керівник, голова чого-небудь.
— Ви — управитель масонської ложі «Любов до істини»! (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 250).
Словник української мови (СУМ-11)