кепкувати

кепкува́ти

-ую, -уєш, недок., з кого – чого, над ким – чим і рідко без додатка.

Глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися.

Значення в інших словниках

1. кепкувати — кепкува́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. кепкувати — див. ГЛУЗУВАТИ.  Словник синонімів Караванського
3. кепкувати — див. насміхатися  Словник синонімів Вусика
4. кепкувати — [кеипкуватие] -уйу, -уйеиш  Орфоепічний словник української мови
5. кепкувати — КЕПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з кого – чого, над ким – чим і без дод. Глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися. Дівчата й молодиці завидували Василині й почали кепкувати з неї (І.  Словник української мови у 20 томах
6. кепкувати — НАСМІХА́ТИСЯ з кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об'єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИ розм., КПИ́ТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
7. кепкувати — Кепкува́ти, -ку́ю, -ку́єш з кого  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. кепкувати — КЕПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з кого — чого, над ким — чим і рідко без додатка. Глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися. Дівчата й молодиці завидували Василині й почали кепкувати з неї (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
9. кепкувати — Кепкува́ти, -ку́ю, -єш гл. 1) Смѣяться надъ кѣмъ, насмѣхаться. Кепкують з його, як із блазня, та тілько за боки беруться. К. ЧР. 139.  Словник української мови Грінченка