кепкувати
КЕПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з кого – чого, над ким – чим і без дод.
Глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися.
Дівчата й молодиці завидували Василині й почали кепкувати з неї (І. Нечуй-Левицький);
[Маруся:] Господи, як-то чудно у світі діється, що кого щиро кохаєш, – одвертається від тебе та ще й кепкує, зневажає (М. Кропивницький);
Анатолій .. не любив, коли хтось кепкував з його захоплень (М. Руденко);
Грак дивився на Сідалковського і хотів розібратися, де він кепкує з нього, а де говорить всерйоз (О. Чорногуз);
* Образно. – Ой, доле моя проклята! – бідкався Іван .. – Коли ж ти перестанеш кепкувати надо мною? (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)