кепкувати
КЕПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з кого — чого, над ким — чим і рідко без додатка. Глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися.
Дівчата й молодиці завидували Василині й почали кепкувати з неї (Н.-Лев., II, 1956, 100);
[Маруся:] Господи, як-то чудно у світі діється, що кого щиро кохаєш,— одвертається від тебе та ще й кепкує, зневажає (Кроп., І, 1958, 89);
Анатолій.. не любив, коли хтось кепкував з його захоплень (Руд., Остання шабля, 1959, 46);
*Образно. — Ой, доле моя проклята! — бідкався Іван.. — Коли ж ти перестанеш кепкувати надо мною? (Фр., III, 1950, 134).
Словник української мови (СУМ-11)