оточений

ото́чений

-а, -е.

Дієприкм. пас. мин. ч. до оточити.

|| оточено, безос. присудк. сл.

|| у знач. ім. оточені, -них, мн. Ті, кого оточено.

Значення в інших словниках

1. оточений — ото́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. оточений — [оточеинией] м. (на) -ному /-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. оточений — ОТО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до оточи́ти. Ксьондз ішов царинкою, оточений гуцулами (Г. Хоткевич); Од сих печер полого розляглась чимала поляна, оточена лісом і густою заростю чагарника (О. Стороженко); У лісовій ущелині..  Словник української мови у 20 томах
4. оточений — Ото́чений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. оточений — ОТО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оточи́ти. На Каховському боці біля самого мосту, оточені командирами, стоять Ворошилов і Будьонний (Гончар, II, 1959, 382); Од сих печер полою розляглась чимала поляна...  Словник української мови в 11 томах