сором

СОРОМ — моральний стан людини, що характеризується переживанням самоосудження на підставі інтеріоризації реальних або завбачуваних міжсуб'єктивних стосунків. Разом із совістю С. формує ядро моральної самосвідомості людини, проте, на відміну від совісті, С. феноменологічно невіддільний від свідомості присутності Іншого, хоча при цьому й результується в активній самооцінці особистості. Внутрішнє нюансування змісту категорії С. забезпечують поняття "сором'язність", "ніяковість", "цнота" тощо. В історії філософськоетичної думки моральне значення С. особливо акцентується В. Соловйовим (відомий його парафраз Декарта: "Я соромлюся, отже, існую"). В свою чергу, "розвінчання" С. як морального стимулу являє філософія Ніцше. Свідомість доби модерну тяжіє до "зняття" С. як прояву конвенційного етосу; за умов кризи модерністського світосприйняття тема С. здобуває нової актуальності у зв'язку з усвідомленням сутнісних обмежень людської активності (див. Йонас).

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

сором — (почуття ніяковості за щось) стид, соромота. Словник синонімів Полюги
сором — со́ром іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
сором — Емоція, що виникає у соціалізованої особистості в результаті невідповідності поведінки соціальним нормам, що поділяються самим індивідом і переживається як гостре самозвинувачення. Словник із соціальної роботи
сором — Стид, соромота, поет. осорома, д. встид, р. страм; (вічний) ганьба; ФР. ганебний вчинок; ПР. СЛ. соромно; (!) СОРОМ! ганьба! Словник синонімів Караванського
сором — сорому, розм. сорома, ч. 1》 Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, негідні дії, вчинки і т. ін. || Почуття моральної відповідальності за свою поведінку, вчинки і т. ін. || Почуття ніяковості, сором'язливості. Великий тлумачний словник сучасної мови
сором — СО́РОМ, со́рому, розм. сорома́, ч. 1. Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки і т. ін. Словник української мови у 20 томах
сором — сором : ◊ со́ром о́чи не ви́їсть про безсоромну людину (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
сором — Ні стиду, ні сорому. Про людину, що визулась з чести, на яку не робить ніякого впливу її негідне поведення, бо стратила почуття сорому. Сором людям показатися на очі. Стид здибатися з людьми. Сором очей не виїсть. Оправдування безсоромних. Приповідки або українсько-народня філософія
сором — згоря́ти (згора́ти) / згорі́ти (спопелі́ти) від (з) со́рому. Дуже бентежитися, ніяковіти, червоніти. (Іван:) Не ждав я, щоб і мені, старому, прийшлось згорати від сорому перед добрими людьми за тебе! (С. Фразеологічний словник української мови
сором — ГАНЬБА́, СО́РОМ, СТИД, БЕЗЧЕ́СТЯ, БЕЗСЛА́В'Я, НЕСЛА́ВА, НАРУ́ГА, ХУЛА́ книжн., БЕ́ШКЕТ рідше, ОСОРО́МА рідше, ПОЗО́РИЩЕ розм., СОРОМО́ТА розм., СТИДО́ВИСЬКО розм., СТИДО́ВИЩЕ розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА розм., СТРАМО́ВИСЬКО розм., СТРАМО́ВИЩЕ розм. Словник синонімів української мови
сором — Со́ром, со́рому і сорома́, со́ромові. Без сорома́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
сором — СО́РОМ, со́рому, розм. сорома́, ч. 1. Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки і т. ін. У кого совісті нема — нема й сорому (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах
сором — Сором, -му и -ма м. Срамъ, стыдъ. Скрізь землю б пішла від стида й сорому. Кв. І. 46. со́рому набра́тися. Осрамиться. Оце якось такого сорому набрався, що думав з жінкою розплюваться. Харьк. г. без сорома казка. Сказка съ непристойностями. Словник української мови Грінченка