сором

ГАНЬБА́, СО́РОМ, СТИД, БЕЗЧЕ́СТЯ, БЕЗСЛА́В'Я, НЕСЛА́ВА, НАРУ́ГА, ХУЛА́ книжн., БЕ́ШКЕТ рідше, ОСОРО́МА рідше, ПОЗО́РИЩЕ розм., СОРОМО́ТА розм., СТИДО́ВИСЬКО розм., СТИДО́ВИЩЕ розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА розм., СТРАМО́ВИСЬКО розм., СТРАМО́ВИЩЕ розм., СКАНДА́Л розм., НЕЧЕ́СТЯ заст., НЕ́ЧЕСТЬ заст., ПУБЛІ́КА діал., ОПОРО́КА діал., ОСУ́ДА діал., ОСУДО́ВИСЬКО діал., ОСУДО́ВИЩЕ діал.; СЛА́ВА (перев. зі сл. погана, лиха тощо). Жити неробою — то найбільша ганьба (О. Гончар); Сором! сором! з грецької мови — трійка (А. Кримський); (Кассандра:) Се стид і ганьба — радити таке (Леся Українка); — Ви ясновельможний князь, а я проста козачка.. Вам іграшки, а мені неслава, а мені безчестя (І. Нечуй-Левицький); Безслав'я, наче та болячка, І сон, і їжу одбира (Панас Мирний); Петро й Христя не дивилися в очі одне одному, — такий сором, така наруга їм... Перші дочкою набивалися (І. Косинка); Кому хвала — кому хула (Л. Забашта); (Війт:) Пан шандар (жандарм) нині ваш гість, самі ви його запросили.. Ну, а тепер такий бешкет йому робите (І. Франко); І муз прекрасної науки Він осоромою не вкрив (М. Рильський); (Підгайний:) Прийдеться привселюдно виявити хатній сором!.. отаке позорище! (М. Кропивницький); Ледащиця з мене кпиться, — мені соромота (П. Чубинський); — Стидовище, страмовище! Украсти (книжку) .. та й не признаватися? — почала вона нам сердито виговорювати (Панас Мирний); — Як себе не шкодуєш, то хоч мого імені не ганьби.. Не думав, що доживу до такого страму (М. Зарудний); Танець не робота: хто не вміє, то страмота (прислів'я); Павлик чоло хмурить, очей не підводить: хоч би до нього черга не дійшла, страмовисько на весь клас (К. Гордієнко); — Адже це (одруження) був би чистий скандал для пана Славка! (Л. Мартович); Ні, ніколи од мене не вчуєш, що тебе я люблю.. Срібний місяць з такого б нечестя Розколовсь на шматки (А. Кримський); (Кассандра:) Се нечесть, Поліксено, тяжкий сором на голові моїй, отеє слово (Леся Українка); І сміх, і публіка! Била жінка чоловіка (пісня); — Та про мене ж піде опорока в Лубнах поміж козаками. Не вводьте надаремно мене, удову, в славу! — почала благати князя Тодозя (І. Нечуй-Левицький);Людська осуда впала на голову Чумакам (К. Гордієнко); (Текля:) Дивлюся, аж моя хата в стінній газеті намальована! І діжу намалювали, і калюжу, і помийницю... Осудовисько на весь колгосп! (О. Левада); — То ще й від тебе лжа і осудовище? То ще і ти обманюєш мене?! (Л. Костенко); Не дві ночі карі очі Любо цілувала (Катерина), Поки слава на все село Недобрая стала (Т. Шевченко).

ЗБЕНТЕ́ЖЕННЯ (стан незручності і деякої розгубленості), БЕНТЕ́ЖЕННЯ, ЗНІЯКОВІ́ННЯ, ЗНІЯКОВІ́ЛІСТЬ, НІ́Я́КОВІСТЬ, ЗАМІША́ННЯ, СУМ'ЯТТЯ́ підсил., НЕСТЯ́МА підсил., КОНФУ́З розм., ЗМІША́ННЯ рідко; ШОК підсил. (через чиюсь поведінку, вчинки, що порушують загальноприйняті норми). Збентеження, що охоплювало її за кожним разом при німих зустрічах з ним, стало тепер незвичайним від тієї трепетної щирості, що оволоділа ними всупереч їх волі (Ірина Вільде); Він подумав, що викладач насміхається з нього. Почуття це викликало в ньому ще більше зніяковіння (Григорій Тютюнник); В його погляді світилася ніяковість (О. Досвітній); Зустріч відбулася, він пережив тільки хвилинне замішання. Не більше (С. Журахович); — У мене до тебе велике прохання, — стискаючи пальці однієї руки другою, сказав Сергій.. Михайло мовчки чекав, дивуючись з сум'яття юнака (О. Копиленко); Невелика група темних, нічого не розуміючих хлопців у повній нестямі.. Не з добрим наміром з'явився цей Шабанов (О. Довженко). — Пор. со́ром.

СО́РОМ (почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою поведінку, вчинки і т. ін.), СТИД, СОРОМО́ТА розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА підсил. розм., СТРАМО́ВИЩЕ підсил. розм., СТРАМО́ВИСЬКО підсил. розм., СРАМ заст., СРАМОТА́ заст., УСТИ́Д (ВСТИ́Д) діал., ПУБЛІКА діал., ОСОРО́МА рідше. Від сорому у неї й вуха почервоніли — не тільки щоки (Панас Мирний); Колєжанку застала за миттям барабуль.. і сільська дячиха застидалась. Витирала руки об запаску і, вся почервонівши від стиду, просила гостю до хати (Г. Хоткевич); Кужелина не прядена, ти робото моя, Як я тебе не випряду, соромото моя (коломийка); — Бач, які Адами та Єви, — кидає невдоволено Вовкодав. — В місті такого страмовиська собі не дозволили б, а тут кого їм соромитись? Людей нема (О. Гончар); Жінка до мене: "Ти сякий, ти такий, ..ти лайдаку, ти пияку", ну — паплюжить. Публіка на все село (Лесь Мартович); Шкода за минулим, річ відома, Та й теперішнє колись мине... Але хай поб'є тих осорома, Хто весну зимою проклене! (М. Рильський). — Пор. 1. збенте́ження.

СО́РОМНО присудк. сл. (про відчуття сорому), СО́РОМ, СТИ́ДНО, СТИД, СО́ВІСНО, ПО́СОРОМНО, СОРОМО́ТА розм., СТРА́МНО розм., УСТИ́ДНО (ВСТИ́ДНО) діал. Дмитрові стало соромно за свою гарячковість (М. Стельмах); — Як тобі не сором чужі гроші красти? (М. Коцюбинський); (Горпина:) Чи се ж тобі не стид та не сором обніматись з хлопцями? (І. Нечуй-Левицький); Стидно було б мені, якби я брехала перед Вами (Леся Українка); (Петро:) Не зловлять. Хіба що ти викажеш. (Орина:) Петре, як не совісно... (В. Собко); Соромота вийти за ворота (прислів'я); — Як стане син паном, то за простого батька й маму і не згадає. Встидно їх (Мирослав Ірчан).