сором
СО́РОМ, со́рому, розм. сорома́, ч.
1. Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки і т. ін.
У кого совісті нема — нема й сорому (Укр.. присл.., 1955, 165);
Бжеський почервонів: навіть на самоті не міг він згадувати цього ганебного випадку без жагучого сорому (Тулуб, Людолови, І, 1957, 12);
Як тільки в її уяві малювалася картина, що ось вона, Олена, вночі крок за кроком крадеться за своїм чоловіком.., то гарячий сором заливав її з ніг до голови (Тют., Вир, 1964, 108);
// Почуття моральної відповідальності за свою поведінку, вчинки і т. ін.
Чи тобі висилають «Вісник»? Мені — ні. Писав тричі, але вони сорому не мають (Коцюб., III, 1956, 431);
// Почуття ніяковості, сором’язливості.
Ходили [мешканці Олімпу] голі без зазору. Без сорому, на кшталт циган (Котл., І, 1952, 262);
Забула сердешна [Леся] на той час і стид, і дівоцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так і впала на його; плаче, голосить, серденьком називає (П. Куліш, Вибр., 1969, 108).
Кра́ска со́рому див. кра́ска.
◊ Без со́рому (рідко без сорома́) — не соромлячись, не засуджуючи своєї поведінки, вчинків.
Німецька буржуазія 1848 року без усякого сорому зраджує селян, своїх найприродніших союзників.. (Ленін, 11, 1970, 118);
За нею Козаки ходили, Поки вдова без сорома Дочку породила (Шевч., І, 1963, 159);
Без со́рому (сорома́) ка́зка, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження осуду чиєї-небудь поганої поведінки, недостойного вчинку і т. ін.
Знов не виспався [Лаврін] і так ізнемігся, що, без сорому казка, пішов по обіді в клуню, ліг у засторонку на соломі й спав до самого вечора (Н.-Лев., II, 1956, 314);
Згоря́ти (згора́ти, згорі́ти) від (з) со́рому див. згоря́ти;
Кро́в’ю зми́ти со́ром див. змива́ти;
Не зна́ти, де (куди́) діва́ти (ді́ти, поді́ти) о́чі від со́рому див. діва́ти, поді́ти; Ні (і) стида́ (ні стра́му), ні (й) со́рому (сорома́) нема́є (нема́) в кого — хто-небудь дуже безсоромний.
Сварку насилу розігнала Охрімова жінка.. — І стида вам немає, і сорому! — батькувала вона, розмахуючи прутом (Тют., Вир, 1964, 129);
— А я так скажу, люди добрі, що нема в тебе, Лисице, ні стида, ні сорому… (Речм., Весн. грози, 1961, 89);
Очі у Параски, як зорі, грали, лице пашіло радістю. — Ні страму їй, ні сорому, — подумав Яків (Мирний, IV, 1955, 58);
Палені́ти від (з) со́рому див. палені́ти;
Со́ром залива́є (зали́в і т. ін.) обли́ччя (лице́ і т. ін.) див. залива́ти;
Со́ром їсть о́чі див. о́ко¹;
Со́рому наї́стися — зробивши що-небудь осудливе, осоромитися.
Наслухалась вона на ярмарку, аж сорому наїлася (Коцюб., І, 1955, 271);
— Він знайшов раз на вулиці шістсот крон, віддав їх в поліцію, і в газетах про нього писали, як про чесну людину, а він з цього тільки сорому наївся (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 127);
Со́рому (сорома́) нема́є (нема́) кому, в кого— хто-небудь безсоромний.
Христя.. ображено прошептала: — Чортова верства! і сорому йому немає! (Мирний, III, 1954, 151);
— Цілується з тим дурним дяком, і сорома нема дівці (Н.-Лев., III, 1956, 67);
Спопелі́ти від со́рому див. спопелі́ти.
2. Недобра слава, безчестя; ганьба.
Раптом зброя заблищала, І гукнуло військо хором: — Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором! (Л. Укр., І, 1951, 377);
— Вам це байдуже, а для дівчини — один сором і людський поговір (Стельмах, І, 1962, 402);
// Ганебний вчинок.
Насилу вліз [п’яненький сотник] у хату Та й ліг собі тихенько спати, Щоб Настю, бачте, не збудить Та сорома не наробить (Шевч., II, 1963, 199).
◊ Завдава́ти (завда́ти) со́рому (рідко со́ром, сорома́) кому; Роби́ти (зроби́ти) со́ром кому — осоромлювати, знеславлювати кого-небудь.
Він ламає завіти корану та завдає їй сором перед людьми (Коцюб., II, 1955, 135);
Несправедлива увага — се сліпий вистріл: не болить того, на кого був вимірений, а тільки робить стрільцеві сором (Фр., XIII, 1954, 279);
Набира́тися (набра́тися) со́рому див. набира́тися;
На со́ром кому, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження незадоволення чиєю-небудь поведінкою, вчинком, осуду їх і т. ін.
А тут, на сором мені, люди йдуть на поле та ще юрбами (Н.-Лев., II, 1956, 24);
Покрива́ти (покри́ти) со́ромом див. покрива́ти;
Укрива́ти (укри́ти) со́ромом див. укрива́ти.
3. у знач. присудк. сл. Те саме, що со́ромно.
Схаменусь, то аж сором, яка з мене господиня… (Вовчок, І, 1955, 281);
Йому було сором дивитися людям в очі (Хотк., II, 1966, 178).
Со́ром сказа́ти див. сказа́ти;
Стид і со́ром див. стид.
4. у знач. виг. Уживається для вираження осуду чиєї-небудь поганої поведінки, недостойних дій, вчинків і т. ін.
— Сором! сором! з грецької мови — трійка! (Крим., Вибр., 1965, 331);
Виписувати з Москви [бухгалтерів]? Сором! Нехай уже інженери… (Ле, Міжгір’я, 1953, 22).
5. розм. Зовнішні статеві органи людини.
Галчан поривався першим увійти в хату, але молодиці не пускали його, бо він мужчина і йому не слід дивитись на дівочий сором (Коцюб., І, 1955, 282);
Замість портів на Лучукові висіли смішні пацьорки, які не прикривали навіть сорому (Загреб., Диво, 1968, 77).
Значення в інших словниках
- сором — (почуття ніяковості за щось) стид, соромота. Словник синонімів Полюги
- сором — со́ром іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
- сором — Емоція, що виникає у соціалізованої особистості в результаті невідповідності поведінки соціальним нормам, що поділяються самим індивідом і переживається як гостре самозвинувачення. Словник із соціальної роботи
- сором — Стид, соромота, поет. осорома, д. встид, р. страм; (вічний) ганьба; ФР. ганебний вчинок; ПР. СЛ. соромно; (!) СОРОМ! ганьба! Словник синонімів Караванського
- сором — сорому, розм. сорома, ч. 1》 Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, негідні дії, вчинки і т. ін. || Почуття моральної відповідальності за свою поведінку, вчинки і т. ін. || Почуття ніяковості, сором'язливості. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сором — СО́РОМ, со́рому, розм. сорома́, ч. 1. Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки і т. ін. Словник української мови у 20 томах
- сором — сором : ◊ со́ром о́чи не ви́їсть про безсоромну людину (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- сором — Ні стиду, ні сорому. Про людину, що визулась з чести, на яку не робить ніякого впливу її негідне поведення, бо стратила почуття сорому. Сором людям показатися на очі. Стид здибатися з людьми. Сором очей не виїсть. Оправдування безсоромних. Приповідки або українсько-народня філософія
- сором — згоря́ти (згора́ти) / згорі́ти (спопелі́ти) від (з) со́рому. Дуже бентежитися, ніяковіти, червоніти. (Іван:) Не ждав я, щоб і мені, старому, прийшлось згорати від сорому перед добрими людьми за тебе! (С. Фразеологічний словник української мови
- сором — СОРОМ — моральний стан людини, що характеризується переживанням самоосудження на підставі інтеріоризації реальних або завбачуваних міжсуб'єктивних стосунків. Разом із совістю... Філософський енциклопедичний словник
- сором — ГАНЬБА́, СО́РОМ, СТИД, БЕЗЧЕ́СТЯ, БЕЗСЛА́В'Я, НЕСЛА́ВА, НАРУ́ГА, ХУЛА́ книжн., БЕ́ШКЕТ рідше, ОСОРО́МА рідше, ПОЗО́РИЩЕ розм., СОРОМО́ТА розм., СТИДО́ВИСЬКО розм., СТИДО́ВИЩЕ розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА розм., СТРАМО́ВИСЬКО розм., СТРАМО́ВИЩЕ розм. Словник синонімів української мови
- сором — Со́ром, со́рому і сорома́, со́ромові. Без сорома́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сором — Сором, -му и -ма м. Срамъ, стыдъ. Скрізь землю б пішла від стида й сорому. Кв. І. 46. со́рому набра́тися. Осрамиться. Оце якось такого сорому набрався, що думав з жінкою розплюваться. Харьк. г. без сорома казка. Сказка съ непристойностями. Словник української мови Грінченка