привід

Значення в інших словниках

1. привід — при́від іменник чоловічого роду причина; пристрій приві́д іменник чоловічого роду приведення Орфографічний словник української мови
2. привід — Причина, підстава, претекст, жм. ГАЧОК, зачіпка, приключка; ФР. марка, закид, <н. під маркою, під закидом = під приводом>; п! ПОШТОВХ. Словник синонімів Караванського
3. привід — див. причина Словник синонімів Вусика
4. привід — I [прив'ід] -воду, м. (ў) -вод'і, мн. -водие, -вод'іў (причина; пристрій) II [приев’ід] -воду, м. (на) -вод'і, мн. -водие, -вод'іў (приведення) Орфоепічний словник української мови
5. привід — I пр`ивід-воду, ч. 1》 Підстава (справжня або вигадана), причина яких-небудь дій, вчинків. Давати привід. З приводу чого, якого — у зв'язку з чим-небудь. Під приводом чого, яким — приховуючи справжню мету дії, вчинку. 2》 тех. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. привід — ПРИВІ́Д, воду, ч., юр. Примусова доставка до слідчого, прокурора або суду обвинуваченого, свідка, потерпілого, що ухиляються без поважних причин від добровільної явки за викликом у призначений строк. Словник української мови у 20 томах
7. привід — КЕРІВНИ́ЦТВО (спрямовування діяльності когось, чогось, очолювання кого-, чого-небудь тощо), КЕРУВА́ННЯ, УПРАВЛІ́ННЯ, ПРАВЛІ́ННЯ, ПРО́ВІД, ПРИ́ВІД діал., ОРУ́ДА розм., КЕ́РМА заст. (Воронюк:) Дисертація написана під вашим керівництвом (З. Словник синонімів української мови
8. привід — При́від, -воду; -води, -дів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. привід — ПРИ́ВІД, воду, ч. 1. Підстава (справжня або вигадана), причина яких-небудь дій, вчинків. [Кай Летіцій:] Слухай! Чи зопалу ти слово се сказала, чи привід маєш щось такого думать? (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
10. привід — Привід, -воду м. 1) Руководство, предводительство. А дурень за моїм приводом працює. Г. Барв. 307. Рад би я встати та й привід дати своєму дитяточку. О. 1862. IV. 40. (н. п.). Словник української мови Грінченка