1. Словник української мови Грінченка

хвіст

Хвіст, хвоста

м.

1) Хвостъ. Прив'язали до хвоста коневі. Рудч. Ск.

2) Иногда употребляется для обозначенія домашняго животнаго. І хвоста нема у дворі. Ном. Тільки пара хвостів осталось. Ном. Та ще й закрутки покручено, — мабуть на всяку тварь, шоб і хвоста в дворі не було. Г. Барв. 417.

3) Шлейфъ, хвостъ платья. Не вмієте так вертіти хвостом та крутити головою, як уміє Люцина та Рузя. Левиц. І. 319.

4) = нечеть. Пас. 156.

5) Названіе одного изъ играющихъ въ плаз мальчиковъ. Ив. 19.

6) мн. хвости = уси. (см. ус 3). КС. 1893. V. 282.

7) крутити хво́стом. Хитрить, вилять. Крутить хвостиками. Ном. № 3003.

8) хвоста вкрутити. Сбить спесь. Швидко ми вам хвоста вкрутимо! не довго гордуватимете нами. К. ЧР. 72.

9) вибийте собі́ хвіст об тин. Оставьте пожалуйста ваши приставанья? Котл. МЧ. 438. Остальныя знач. см. подъ словомъ фіст. ум. хво́стик, хвостиченько, хвосто́к, хвосто́чок. Кожда лисиця свій хвостик хвалить. Ном. № 9459. Я курочку під пашечку, єї хвосток видко. Чуб. V. 681. Копитцем луг пробігає, а хвостиченьком землю замітає. Чуб. ІІІ. 295. Коточок заховався в куточок, тілько видно хвосточок. Мил. 44. Піди, вовчику! — Піди, хвостику! — шутятъ надъ тѣмъ, кто, будучи посланъ, по лѣности посылаетъ за себя другого. Ном. № 10864. ув. хвостище. Рудч. Ск. І. 16. хвостя́ка. Здоровенний хвостяка.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хвіст — хвіст іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. хвіст — (сукні) трен, кн. шляйфа, сов. шлейф, (моркви) корінь, (хмечю) пагін, (у підписі) розчерк, закарлючка, хвостик, (від диму) слід, (комети) яскрава смуга, (нерухомий, у літака) стабілізатор, (людський) потік, валка, (до каси) черга, (кавалерів) ескорт... Словник синонімів Караванського
  3. хвіст — [хв'іст] хвоста, м. (на) хвоус'т'і, мн. хвости, хвоус'т'іў Орфоепічний словник української мови
  4. хвіст — ХВІСТ, хвоста́, ч. 1. Придаток на задній частині тіла тварини, що являє собою продовження хребта від крижової кістки. Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей (І. Словник української мови у 20 томах
  5. хвіст — хві́ст: ◊ впа́сти на хвіст 1. долучитися до товариства (м, ср, ст)|| = привалитися 2. нав'язати своє товариство (м, ср, ст) ◊ па́дати на хвіст 1. долучатися до товариства (м, ср, ст) 2. нав'язувати своє товариство (м, ср, ст) ◊ пха́ти чуже́ пі́р'я у свій хвіст → пір'я Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. хвіст — Де хвіст перед веде, там голова ззаду йде. Родина в якій жінка верховодить, не знає господаря. Жарт — жартом, а хвіст на бік. Жартувати нам можна, та в мої діла не втручайся. Не має ані хвоста коло хати. Не має ніякої худобини на своїм обійстю. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. хвіст — Хвоста, ч., студ. Заборгованість. Спілберг здав «хвости», щоб отримати диплом бакалавра (Україна Молода). ◇ Мати хвіст — мати академзаборгованість. Словник сучасного українського сленгу
  8. хвіст — (хвоста) ч. 1. крим.; несхвальн. Злодій, який провинився перед спільниками. БСРЖ, 644; СЖЗ, 109. 2. крим., жрм. Стеження, негласне спостереження. БСРЖ, 644; СЖЗ, 109; ЯБМ, 2, 487. Словник жарґонної лексики української мови
  9. хвіст — хвоста, ч. 1》 Придаток на задній частині тіла тварини, що являє собою продовження хребта від крижової кістки. || Звужена кінцева частина тіла (у плазунів, риб, морських тварин і деяких комах). Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. хвіст — бі́гати (тягну́тися) хвосто́м за ким. Невідступно слідувати за ким-небудь, набридливо залицятися. Найбільше балакали люди, як Параска хвостом бігала за паном… (Панас Мирний); Про Таню Коваль Шухновський говорив: — Мабуть, диявол сидить у цій дівці. Фразеологічний словник української мови
  11. хвіст — ЗАБОРГО́ВАНІСТЬ (наявність боргу — невиконання якоїсь роботи, взятих на себе зобов'язань), ЗАЛЕ́ГЛІСТЬ діал.; НЕДО́ЇМКА іст. (не сплачена вчасно частина податку чи якогось збору); ХВІСТ перев. мн., розм. (про невиконану роботу, нескладені іспити тощо). Словник синонімів української мови
  12. хвіст — Хвіст, хвоста́, на хвості́; хвости́, -сті́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. хвіст — ХВІСТ, хвоста́, ч. 1. Придаток на задній частині тіла тварини, що являє собою продовження хребта від крижової кістки. Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах