язик

Див. Серце.

Джерело: Словник-довідник музичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. язик — кн. орган мовлення; (хто) (свій) розвідник, (чужий) полонений інформатор; (німий) ІД. німа тварина, німина, ок. німець, чужинець; ЗСТ. мова; УР. нарід, плем'я; У ФР. висловлювання <н. Словник синонімів Караванського
  2. язик — I язицюра, язичище, язичок Фразеологічні синоніми: гострий язичок; добре підвішений язик; довгий язик; тещин язик Приповідки: Як корова язиком злизала. Як ніби язиком злизала II див. било; калатало Словник синонімів Вусика
  3. язик — I [йазик] -зиека, м. (на) -зиеку/-зиец'і, мн. -зиеки, -зиек'іў (м'язовий орган у роті) II [йазик] -зиека, м. (на) -зиеков'і/-зиеку, мн. -зиеки, -зиек'іў (про людину) Орфоепічний словник української мови
  4. язик — 1. мова, мовка, див. річ, (дзвону) телепень 2. це в роті Словник чужослів Павло Штепа
  5. язик — ЯЗИ́К, а́, ч. 1. Рухливий м'язовий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який допомагає захоплювати, пережовувати й ковтати їжу, визначає її смакові якості. Словник української мови у 20 томах
  6. язик — язи́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  7. язик — язи́к: ◊ ви́плесканий язи́к гострий язик (про пліткарку)(ст): Очевидно, Стах був чільним гостем їх виплесканих язиків, і вони від надміру вражень аж присідали (Нижанківський) ◊ ля́пати язи́ко́м знев. 1. пліткувати (ст)||хляпати язиком... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. язик — Вкусився за язик. Зрозумів, що сказав те, чого не треба було говорити. Довгий язик — короткий розум. Дурень багато говорить. Довгий язик у корови, та говорити не може. З іронією про дурня. Людям язиків не зав’яжеш. Людей не примусиш мовчати. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. язик — -а, ч. 1》 Рухливий м'язовий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який допомагає захоплювати, пережовувати й ковтати їжу, визначає її смакові якості. || Страва, приготовлена з цього органа деяких тварин (перев. коров'ячого або свинячого). Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. язик — М'язовий, переважно рухливий орган, що знаходиться в ротовій порожнині та містить смакові рецептори; у ссавців допомагає при ссанні, жуванні, ковтанні, в людини також бере участь у процесі мовлення. Універсальний словник-енциклопедія
  11. язик — бра́ти / взя́ти на язика́ (на язи́к, на язики́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Фразеологічний словник української мови
  12. язик — БИ́ЛО (металевий стрижень у дзвонах, дзвінках), ЯЗИ́К, БО́ВКАЛО діал. Марко поторгав рукою дзвін, злегенька гойднув било, і мідь ..обізвалася низьким співучим голосом (М. Словник синонімів української мови
  13. язик — Язи́к, -ка, на язиці́; -ки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. язик — ЯЗИ́К, а, чол. 1. Рухливий м’язовий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який допомагає захоплювати, пережовувати й ковтати їжу, визначає її смакові якості. Словник української мови в 11 томах
  15. язик — Язи́к, -ка м. 1) Языкъ (часть тѣла). Що вимовиш язиком, того не витягнеш і волом. Ном. № 1105. (Здѣсь ошибочно: колом). Язик висолоплює. Стор. І. 17. Вивалив язик собака — душно. Харьк. Язиче, язиче! лихо тебе миче. Ном. № 1103. ніхто тебе за язик не тяг. Словник української мови Грінченка