язик

БИ́ЛО (металевий стрижень у дзвонах, дзвінках), ЯЗИ́К, БО́ВКАЛО діал. Марко поторгав рукою дзвін, злегенька гойднув било, і мідь ..обізвалася низьким співучим голосом (М. Стельмах); Він навіть не закінчив (говорити) і, перехрестившись удруге, шарпнув ногою язик великого дзвона (І. Микитенко); Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки. Юнак підскочив до нього і зірвав ковпачок з металевого бовкала (О. Донченко).

МО́ВА (здатність людини говорити, висловлювати свої думки; система звукових і словесно-граматичних засобів, які закріплюють наслідки роботи мислення і є знаряддям спілкування людей; манера говорити), ЯЗИ́К заст., РІЧ розм., СЛО́ВО розм., ГЛАГО́Л ц.-с.; МО́ВЛЕННЯ, БЕ́СІДА діал. (спілкування людей між собою за допомогою органів говоріння; мовна діяльність). Рідна мова — це тисячолітня творчість народу, його душа, характер, його свобода і пам'ять. Скільки є мов на світі — стільки світів на землі (з газети); І возвеличимо на диво І розум наш і наш язик (Т. Шевченко); Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв, за голову узявся — Не по йому ся річ була (І. Котляревський); Всі акини давно вважали, що голос і слово людське незрівнянно виразніші за музичний інструмент (Т. Масенко); (Анастасій:) Що ви стоїте? Ідіть же! Проклят той, хто з вас посміє Не слухати мого глаголу!! (М. Костомаров); Петрикові лють бесіду відібрала, стояв, як свічка (Марко Черемшина).

НАРО́Д (нація, народність, плем'я), ЛЮД рідко, ПЛЕ́М'Я заст., поет., ЯЗИ́К заст., поет. Тут (на ярмарку) вже істий содом! Неначе якийсь давній народ десь знявся з місця та й отаборивсь, мов в часи "великого переселення народів" (І. Нечуй-Левицький); У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Були "золотії віки" (Леся Українка); Троянське плем'я все засіло Коло книжок, що аж потіло, І по-латинському гуло (І. Котляревський); В міцних руках Єднати треба дружні сили, Усі язики на землі! (М. Рильський).

ПОЛОНЕ́НИЙ ім. (той, кого взято в полон), ПОЛОНЕ́НИК рідше, БРА́НЕЦЬ заст., поет., ПОЛОНЯ́НИК заст., ПОЛОНЯ́НИН перев. фольк.; ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕ́НИЙ (під час війни); ЯЗИ́К розм. (від якого можна дістати потрібні відомості). — Тут колись велика битва була. Козаки наздогнали турків, побили, а полонених визволили (С. Пушик); (Хмарний:) Мерзото! Ти вдарив мене, полоненика з руками в залізах (І. Кочерга); У бранця були зв'язані руки й ноги, на сорочці його запеклася кров (С. Скляренко); Полоняник, що його в неволю Ведуть, думками в рідний кут літає (І. Франко); Ляхистан уперто не платить Кримові упоминок, вони, бач, не визнають Іслам-Гірея, колишнього свого полонянина, ханом (Р. Іваничук); Вона, літня вже, немічна жінка,.. рятувала від переслідувань військовополонених, що опинились в оточенні (О. Довженко); Військова розвідка, вислана вперед, "ловила язика" (з журналу).

ЯЗИ́К (рухливий м'язовий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який допомагає захоплювати, пережовувати й ковтати їжу), ЛИ́ЗЕНЬ рідше (у худоби) Вона (Маріора) їсть коріння, а корінці ростуть у роті, розпихають його, приростають до язика (М. Коцюбинський); Телячий лизень тут лежав (І. Котляревський).