язик

ЯЗИ́К, а, чол.

1. Рухливий м’язовий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який допомагає захоплювати, пережовувати й ковтати їжу, визначає її смакові якості.

Він узявсь за голову рукою і промочив смажні уста язиком (Панас Мирний, I, 1954, 348);

Собакам душно. Лягли на межі, як три копиці вовни, звісили з ротів язики і носять боками з коротким свистом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 229);

Варити сталь — делікатна справа, важка й закрутиста, щоб сталь вийшла потрібної марки, на язик її не скуштуєш, пальцем не помацаєш (Юрій Яновський, II, 1958, 243);

Пролизавши язиком замерзлу шибку, Данько бачив уже свою Каховку містом щастя (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 9);

*Образно. Між небом і землею каламуть: то кінські копита розляпують багнюку. І темрява, така темрява, що .. робиться моторошно від слизьких язиків холодної мжі, що лижуть тобі лице і руки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 448);

// Страва, приготовлена з цього органа деяких тварин (перев. коров’ячого або свинячого).

— А ми так готувались! — зітхнула засмучена мама і присувала мені ковбасу або копчений волячий язик (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 364);

// перен. Те, що має подовжену, витягнуту форму.

Багаття під лісом все розгорювалось і піднімало вгору довгі червоні язики (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 206);

З кожним подувом вітру хвиля заходила все глибше на захід, водяні язики шурхотіли по мерзлому піску все далі й далі... (Олесь Гончар, II, 1959, 427);

Вулкани спалахують факелами, викидаючи з своїх кратерів вогняні язики розтопленої лави (Наука і життя, 7, 1961, 52).

Пробувати на язик див. пробувати.

♦ Бігати (побігати), висолопивши язика (язики) — клопотатися, робити що-небудь до знемоги.

— Тепер, якщо потрібні тобі гроші — побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 107);

— Ніхто вас не силував бігати, висолопивши язики... — Саме ти й силував.., — розсердився Блаженко. — Може, думаємо, здуру десь хлопець у біду вшелепався, може, допомогти йому треба... (Олесь Гончар, III, 1959, 302);

Вивалити язик (язика) див. вивалювати;

Як (наче, ніби, мов, немов і т. ін.) язиком злизало; Як (наче, ніби, мов, немов і т. ін.) корова язиком злизала див. злизувати.

2. Цей самий орган людини, за допомогою якого вона усно передає свої думки, спілкується; орган мовлення.

Що язики! Не вимовчать ніколи, А добрі пироги — Не вороги: Не слід цураться хліба й солі (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 143);

[Грицько:] Спитайте ви Петра Васильовича, — що вони порають? що скажуть? [Явдоха:] А сам?.. Хіба в тебе язика немає? (Панас Мирний, V, 1955, 153);

Самійло Лащ.. розбалакався й справді допомагав своїм вертким язиком вести розмову, що рвалась щохвилини (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 230);

Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 225).

♦ Біс сіпає за язик див. сіпати;

Бодай (хай, нехай) язики повсихають; Бодай [би] (хай би, нехай би, щоб) язики повсихали; Язики б повсихали див. повсихати;

Бути (стати) притчею во язицех див. притча;

Вертітися на язиці (на язику) див. вертітися;

Говорити (вигукувати, лаяти і т. ін.), що слина на язик принесе див. слина;

Гострий на язик див. гострий;

Гострий язик — глузливий, дотепний, ущипливий язик.

Тоді Чіпка похвалився йому своєю пригодою.. Розказав, як пани намовлялись не пустити мужиків у земство, як були вибори... Сказано, нічого не втаїв гострий язик ображеного Чіпки (Панас Мирний, I, 1949, 386);

Двох парубків боявся у селі всемогутній Денис: Сергія і Тимка. Першого за його хитрість і гострий язик, другого — за відчайдушність (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 243);

Гострити язика див. гострити;

Грішити (гріховодити) язиком (язиками) — говорити зайве, базікати.

— Годі язиками гріховодити! — обурився управитель. — Пора за роботу братися (Михайло Стельмах, I, 1962, 563);

Давати (дати) волю язику (язикові) — не стримуватися у висловах, говорити, не соромлячись.

— А ти ще таки не перестав думати про ту прокляту Січ? — сказала мати. — Паніматко! — крикне запорожець. — Не давай волі язику, коли хоч, щоб я прожив у тебе в хаті ще хоч півдня! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 133);

— Ой, які ж ви страхополохи, а ще мужчини. А я кажу те, що думаю! — Думати думай, а язикові волі не давай, — мовив похмуро Пугало (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 144);

Держкий на язик див. держкий;

Добре (непогано) підвішений язик див. підвішений;

Довгий язик див. довгий;

Дріботіти язиком — дуже швидко, скоромовкою говорити.

— Ненавиджу я тих лепетливих дам.. Якось мені важцю на вуха, як хто дуже дріботить язиком… (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 6);

Забути язика в роті див. забувати;

Зав’язувати (зав’язати) язик (язика) див. зав’язувати;

Закушувати (закусити) язика (язик) — те саме, що Прикушувати (прикусити) язика (язик) (див. прикушувати);

Заліплювати (заліпити) язики див. заліплювати;

Заплітаючи язиком — говорити невиразно, через силу (про п’яного, хворого і т. ін.).

До кімнати увійшов капрал.. Він трохи похитувався. Але випростався й голосно, заплітаючи язиком, промовив: — З наказу пана капітана, начальника охорони полку, прошу заховувати спокій (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 74);

Затягти (затягнути) язик (язика) див. затягати 1;

Заціпило язик див. заціплювати;

Заціпити язик див. заціплювати;

За язик (язика) — за зайві, небажані, ущипливі, неприємні для когось розмови.

За це полювання та ще, мабуть, і за язик на суді впекли Марущакові рік неволі (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 432);

Здержувати (здержати) язика див. здержувати;

Злітати (злетіти) з язика — те саме, що Зриватися (зірватися) з язика (див. зриватися).

Ясно, що вираз невдалий і просто від несподіванки злетів з язика (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 35);

Злі язики див. злий;

Зриватися (зірватися) з язика див. зриватися;

Клепаний на язик див. клепаний;

Клепати язиком див. клепати;

Крутиться на язиці див. крутитися;

Ламати язик див. ламати;

Лепетливий на язик див. лепетливий;

Лопотіти язиком див. лопотати;

Ляпати язиком див. ляпати;

Ляскати язиком див. ляскати;

Мати довгого язика — не вміти зберігати таємницю.

— Вона ж лепетлива і сама ж таки рознесе по сусідах недобру славу про мене. Піде поголоска по Лубнах.. — А чорт її матері! Нехай лепече язиком, коли довгий язик має (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 127);

[Золотницький:] Ти скажи сперщу, чи довгого язика маєш? [Яким:] Як до чого. До таємниць — короткого (Борис Грінченко, II, 1963, 545);

Мозолити [свій] язик див. мозолити;

Молоти (помолоти, замолоти і т. ін.) язиком — швидко, безупинно говорити про щось, не варте уваги; теревенити.

Шарлота за той час голосно молола язиком, розкидала руками, вигиналася, дубцювала ногами, але на неї не зважали (Лесь Мартович, Тв., 1954, 299);

— Я вже так дбаю, так дбаю про ваше добро, що й господи! — замолов язиком Юруш (Нечуй-Левицький, III, 1956, 296);

— Та що тут розповідати, — змахує рукою дід. — Самі пусті слова. Даремно тільки молоти язиком (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 138);

Обидві вони, і Люда й Аниська, люблять помолоти язиком… (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 80);

Навертатися (навернутися) на язик див. навертатися;

На весь язик — дуже голосно, на весь голос.

Увечері баби на вулиці сиділи попід плотами та на весь язик цокотіли про новину (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 72);

На кінці язика є (знаходиться і т. ін.) див. кінець 1;

Наламувати (наламати) язика — набувати вправності у висловлюванні.

— Думаю, коли відкалатаєте в армії стільки, скільки я, то й ви не гірше язика наламаєте (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 129);

Намолоти (наплескати, наплести) язиком (язиками) — багато наговорити чогось.

Намоловши язиком досхочу, він, нарешті.., пішов нагору до канцелярії, де знайшов поручника Лукаша (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 165);

Начухати язики див. начухувати;

На язик який хто — хто-небудь здатний висловлюватись певним чином (перев. гостро, дотепно і т. ін.); балакучий.

Що він [староста] потім говорив.., то про це годі дізнатися, бо який Мицько на язик, а отже й він мовчав, як гріб, і не сказав про це нікому ані словечка (Лесь Мартович, Тв., 1954, 198);

Його скрізь по селу знали як чоловіка письменного.. А на язик собі вдався балакучий (Панас Мирний, I, 1949, 257);

Аниця хотіла говорити, та піп не дав. — Но, но, — сказав, — не ляпай. Ти хоч кого, то переговорила би: масненька ти на язик (Лесь Мартович, Тв., 1954, 41);

На язик потрапляти (потрапити) див. потрапляти;

На язиці в кого хто, що — хтось має велике бажання, потребу сповістити що-небудь, висловитись.

— Як спали, Палагночко, душко? — На язиці в неї вертілась одповідь: — Гаразд, як ви? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 339);

— У вас мама є? — запитала дівчина-галка. — Мама є і сестричка малесенька, — зарипів я солодким голосом, а в самого на язиці лежали всі лайки, які я маю за честь знати (Юрій Яновський, II, 1958, 70);

Не вдержати (не втримати) [свого] язика — не втримати щось у таємниці.

[Сидір Свиридович:] Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні). Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже (Нечуй-Левицький, II, 1956, 477);

Ну, нехай тепер сама на себе ремствує, коли ображена Соломія сказиться і не вдержить свого язика... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 165);

Патякати язиком — говорити багато про щось неістотне, пусте; базікати, теревенити.

— Перестань! — прикрикнув на Даню Льошка. — Треба працювати, а не язиком патякати (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 52);

Перебирати (перебрати, перетирати, перетерти) язиком (язиками) кого, що — детально обговорювати, обмовляти когось, щось.

Молодиці перебрали язиком усіх дівчат на селі, пересудили й багатих, і бідних, та й спинились на одній: то була Варка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 170);

— От ви, баби, — без злості говорить Ничипір, — кого хочеш перетруть язиками. Дівчина як дівчина. Славна, і в кашу собі не дасть наплювати (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 101);

Пипоть на язик (на язика) див. пипоть;

Плескати (поплескати) язиком (язиками) — говорити дурниці, поширювати плітки, вигадувати що-небудь, чого не було й немає.

— Перестаньте плескати язиком! Мужчина називається! — з презирством кинула Оксана (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 122);

Чутка про Зінька та Івгу.. широко розкотилася по селу. Кумасі плескали язиками, аж одляски по всіх улицях пішли (Борис Грінченко, II, 1963, 395);

Плести язиком — вести пусті, безпредметні розмови.

Його підтримали й інші. Нема чого, мовляв, даремно плести язиком (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 96);

Поганий на язик див. поганий;

Погострити язика див. погострити;

Позабувати язики див. позабувати;

Позав’язувати язики — припинити розмови, плітки про кого-, що-небудь.

Орися врятувала чоловіка, а злі люди позав’язували язики (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 121);

Позбутися язика див. позбуватися 1;

Понести на язиках кого, що — почати говорити про кого-, що-небудь.

Вже зранку старого Кавуна понесли баби на язиках. В хатах, на городах, по вулицях і на річці — скрізь розливалася повіддю масна новина: «Старого Кавуна приловили на крадіжці» (Петро Козланюк, На переломі, 1947, 139);

Попадати (попасти) на язик (на язика) кому — те саме, що Попадатися (попастися) на язик (на язика) (див. попадатися).

Та тільки попади їй на язик. На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 18);

Попадатися (попастися) на язик (на язика) див. попадатися;

Порозв’язувати язики див. порозв’язувати;

Почесати язика див. почесати;

Прикорочати (прикоротити) язика див. прикорочати;

Прикушувати (прикусити) язика (язик) див. прикушувати;

Присолоджувати (присолодити) язика див. присолоджувати;

Притяти язик (язика) див. притинати;

Прищикнути язика див. прищикувати;

Проворний (швидкий) на язик хто — хтось багато, швидко говорить.

Хай вже друга невістка, що була тільки на язик проворна, кида їх разом з своєю коровою (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 121);

І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка (Україна сміється, I, 1960, 221);

Проглинути язика (язик) див. проглинати;

Проковтнути язика (язик) див. проковтнути;

Різкий на язик див. різкий;

Розв’язувати (розв’язати) язик (язика, язики) див. розв’язувати;

Розв’язується (розв’язався) язик див. розв’язуватися;

Розпускати (розпустити) язика див. розпускати;

Свербить на кінці (на кінчику) язика кому — хтось дуже хоче розповісти що-небудь комусь.

Хоч по розпалених обличчях молдуван видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика, однак давнім звичаєм виповнено поперед церемоніал привітання (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 193);

Сверблячка язика див. сверблячка;

Сікти язиками — обговорювати, обмовляти кого-небудь.

І знову карала себе, і видимими і невидимими сльозами оплакувала свій гріх, навіть не догадуючись, що вона чистіша і душею, і почуттями за багатьох тих, що сікли її своїми язиками (Михайло Стельмах, II, 1962, 300);

Сіль тобі на язик див. сіль;

Сказати з чужого язика — повторити чиїсь думки, слова і т. ін.

— Мовчи, сучий сину! Ти звідки.. знаєш, що таке земля і чи дорожча вона за кров!? — ..Втихомирся, Супруне.. Дитя нерозумне, сказало щось з чужого язика (Михайло Стельмах, II, 1962, 116);

Сковувати (скувати) язик див. сковувати;

Слина на язик набігає див. слина;

Смикати (смикнути, смиконути) за язик (за язика) кого — спонукати кого-небудь до небажаного, необачного висловлювання.

— Смикнуло ж тебе за язик.. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 85);

І тут наче хтось смиконув його за язик. Несміло подумане вимовилося вголос (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 46);

Спливати (спливти) з язика див. спливати;

Спливати (спливти) на язик див. спливати;

Теліпати язиком див. теліпати;

Тещин язик — іграшка у вигляді довгої смужки паперу, яка викидається вперед при надуванні, своєю формою нагадуючи цей орган.

У Римі такого року відбувається великий ярмарок — з каруселями, «петрушками», «тещиними язиками» і т. д. (Остап Вишня, I, 1956, 457);

Тіпун тобі (вам, йому, їй і т. ін.) на язик (на язика, на язики) див. тіпун;

Точити язики див. точити 1;

Тримати на язиці — бути готовим висловлюватись, відповідати тощо в слушний час.

— Чого ж ти, Мироне, не пождав із землею? .. Причаївся б, мов заєць під грудкою, і дивився б, як люди наділи беруть. — Землю мені власть дала. Я тут ні при чому .. — Уже, на всякий випадок, і оправдання тримаєш на язиці? — хмурніє Олександр (Михайло Стельмах, II, 1962, 146);

Тримати (утримувати, утримати, держати, удержувати, удержати, притримувати, притримати і т. ін.) язик (язика) [за зубами, на прив’язі] — утримуватись від висловлювання, не розголошувати таємниці.

— Я все бачив, — повідомив Федір. — З тобою був твій предок, Нур. Але ти не бійся. Я вмію тримати язик за зубами. Твою таємницю не видам нікому (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 162);

[Мелашка:] Він ще налив стаканчик, я викушала. Знов почав розмовлять, силкуючись випитати, але я цупко держала язика за зубами... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 52);

Він мав одну хибу, що не вмів удержати язика за зубами: що чув, то розповідав кождому, кого здибав, хоч клявся, що нікому не скаже (Лесь Мартович, Тв., 1954, 193);

— А що я набридаю тобі, не обижайся, Василю. З хорошою людиною любо й поговорити. Взагалі я держу язик на прив’язі (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 277);

— Віргініє Назарівно, ви здатні притримати свій язик за зубами? (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 76);

— Всі вже знають про того листа Данилові? — спитала Марфа Юхимівна.. — Ні! Це Ївга лише мені сказала. — Так от, Ганно, язик за зубами придержуй! (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 290);

Тримати (держати) язик на зашморзі див. зашморг;

Тримати язик на защіпці див. защіпка;

Тріпати язиком — те саме, що Ляпати язиком (див. ляпати);

Тягти (тягнути) за язик див. тягти;

Узяти на язика (на язики) див. узяти;

Укорочувати (укоротити) язика (язик) див. укорочувати;

Укуситися за язик див. укуситися;

Урізати (урізати) язика кому — примусити когось мовчати.

Воріженьки нехай не дуже-то брешуть, бо єсть тут тепер такі, що вріжуть їм язика врешті (Леся Українка, V, 1956, 131);

Чесати язики див. чесати;

Щоб (коли б і т. ін.) тобі (йому і т. ін.) язик (язика) покорчило; Щоб (хай, нехай і т. ін.) тобі (йому, їй і т. ін.) язик руба (колом і т. ін.) став; Щоб тобі (йому, їй і т. ін.) язик відсох (усох), лайл. — уживається при вираженні незадоволення з приводу чогось сказаного ким-небудь.

Вона мовчить, бо у свято гріх лаятись, але коли б усім тим, що плещуть про фабрику, покорчило язики, то це було б дуже добре (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 11);

[Печариця:] Лиха її година знає, від якого вона чорта тікала та ховалася... [Храпко (набік):] Щоб тобі язик руба став, як ти мене чортом величаєш! (Панас Мирний, V, 1955, 158);

До натовпу підійшов якийсь бандюга, видно старший, мітингувати почав.. Мовчать люди, говори-говори, хай тобі язик колом стане (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 229);

— Щоб тобі язик відсох! Зовсім з глузду з’їхав, — лаялася Орися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 266);

— Да кажи просто, щоб тобі язик усох! — крикне Сомко (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 112);

Щоб (бодай) язики повідсихали див. повідсихати;

Що набігає (набіжить) на язик див. набігати;

Що на умі (на душі і т. ін.), те й на язиці в кого — про що хтось думає, про те й постійно, багато говорить.

Іван Іванович — людина понура, у нього, як у п’яного, що на умі, те й на язиці (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 121);

Христинка навіть подумати боялася, що вона кому-небудь звірить свої таємниці, і терпіти не могла отих вертух, у яких все, що на душі, те й на язиці (Михайло Стельмах, I, 1962, 278);

Що язиком натрапить див. натрапляти;

Язик без кісток — про надмірну балакучість.

— Яка там робота в біса? Коси, а сам поглядай, чи бомба не летить. — А ти ззаду снопи поприв’язуй... — Мели. Язик без кісток... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 259);

Язик заплітається в кого — хтось говорить невиразно, через силу (про п’яного, хворого і т. ін.);

Язик засвербів (засвербить) див. засвербіти;

Язик (язика) зламаєш див. зламувати;

Язики [в роті] поприсихали в кого — багато хто, всі втратили здатність говорити (від несподіванки, здивування, страху тощо);

Язик [не] піднімається (підіймається, підніметься, підійметься, піднявся і т. ін.) див. підніматися;

Язик не повертається (повертався, повернувся, повернеться) [сказати, спитати і т. ін.] див. повертатися 1;

Язик [ніби, мов, наче і т. ін.] приріс [до піднебіння, до зубів] див. приростати;

Язик обертається [добре і т. ін.] див. обертатися;

Язиком (язиками) робити (зробити і т. ін.) — тільки на словах, а не на ділі робити що-небудь.

— Коли ж ми оженимо вас, Андрію Марковичу? Язиком женили ще вас той рік, а ви і досі бурлакуєте? (Степан Васильченко, II, 1959, 498);

Треба було не хвалитися, а діло робити, та з толком, з толком, а не язиком... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 303);

— Хіба не можна було дамбами добру половину тих плавнів відгородити? А береги? Обсадити обіцяли, та й досі обсаджують язиками... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 282);

Язик поза вухами (вушима) теліпається (мотається і т. ін.) див. вухо;

Язик (язика) поламаєш — про важкі для вимови слова, фрази.

Поки вимовиш — то й язика поламаєш! (Панас Мирний, V, 1955, 377);

Язик присох [до піднебіння] див. присихати;

Язик пристав [у роті] див. приставати;

Язик свербить у кого — хтось має нестримне бажання розповісти що-небудь.

Чого люди тільки не вигадають: одні з співчуття, другі з заздрості, а в третіх .. язик свербить (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 25);

Язик стає (став, стане) руба (колом) у кого — хтось втрачає здатність говорити, вимовляти слова.

— Хочу поспитати — де вона, що з нею, а язик як став руба, так і не ворухнеш ним (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 144);

Язик у петлю скрутило див. скручувати;

Язик [у роті] присох у кого — хтось втратив здатність говорити від несподіванки, здивування, страху тощо;

Язик як бритва в кого — хтось дотепний, гострий у своїх висловлюваннях.

— В тебе слово як свердел; язик як бритва (Нечуй-Левицький, III, 1956, 321);

Не сплю ніч, сам з собою вголос розмовляю, а Серафима моя, нащо вже в неї язик як бритва, мовчить — ні слова (Леонід Первомайський, Опов., 1970, 93);

Язик як (мов, немов) помело (млин, вітряк і т. ін.) в кого — хтось нестриманий у своїх висловлюваннях, любить багато говорити (перев. зайвого, непотрібного).

Із хліва, солодко примружуючись і облизуючи губи, вийшов Охрім.. — Чого це ти облизуєшся, ніби з причастя? Гороб’ячих яєць об’ївся? — запитав Тимко. — А вже ж язик у тебе, парубче, ну, чисто як помело! — буркнув Охрім (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 184);

[Вітровий (до Батури):] У нього язик, як млин, нікому слова не дасть сказати... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 214);

[Як] язик повертається (повернувся) [сказати, спитати і т. ін.]? див. повертатися 1.

3. заст. Мова (у 2 знач.).

І возвеличимо на диво І розум наш і наш язик... (Тарас Шевченко, II, 1953, 289);

Веліла вона готуватись у дорогу.. п’яти тлумачам, які красно вміли говорити язиками грецьким, франкським і латинянським (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 116).

4. заст. Народ, народність.

Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки (Тарас Шевченко, I, 1963, 324);

В міцних руках Єднати треба дружні сили. Усі язики на землі! (Максим Рильський, II, 1956, 135).

5. перен. Полонений, від якого можна дістати потрібні відомості.

Я звик поважати журналістів, бо знав: під час боїв вони постійно перебували у військах, ходили в десант, брали участь у диверсійних групах, у взятті язиків (Леонід Брежнєв, Мала земля, 1978, 27);

Дані, які дістали від «язика», захопленого Сивковим під Переволочною, змінили строки форсування Дніпра в цьому місці і перенесли наш головний удар в інше місце, де гітлерівці не чекали цього удару (Юрій Смолич, Після війни, 1947, 100);

Розвідники привели «язика». Молодий француз тремтливими губами шепотів щось схоже на молитву і благально дивився на Коновніцина (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 112);

// Те саме, що розвідник 3.

— Служив він мені за язика, за шпига, за сердюка — і все тілько ради доброго слова (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 98);

[Микита:] Вони [татари], певно, ще вчора наважились перебрести Сулу і послали язика, котрого я постеріг на могилі (Марко Кропивницький, V, 1959, 536).

6. Металевий стержень у дзвонах, дзвінках, який, ударяючись об стінку, видобуває звук.

Коні помчались; дзвоник залізним язиком вибива йому зичну, голодну пісню... (Панас Мирний, I, 1954, 345);

На дзвіниці нікого не було видно і за вірьовки ніхто не смикав, а залізні язики-бовкала дзвонів самі ледь помітно погойдувались (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 53);

Він навіть не закінчив [говорити] і, перехрестившись удруге, шарпнув ногою язик великого дзвона (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 31).

7. Уживається як складова частина деяких ботанічних назв.

Хата в Паськів простора, прибрана.. На вікні стояли квіти — «свекрушин язик», «дурачок» (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 10).