язик

ЯЗИ́К, а́, ч.

1. Рухливий м'язовий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який допомагає захоплювати, пережовувати й ковтати їжу, визначає її смакові якості.

Він узявсь за голову рукою і промочив смажні уста язиком (Панас Мирний);

Собакам душно. Лягли на межі, як три копиці вовни, звісили з ротів язики і носять боками з коротким свистом (М. Коцюбинський);

Варити сталь – делікатна справа, важка й закрутиста, щоб сталь вийшла потрібної марки, на язик її не скуштуєш, пальцем не помацаєш (Ю. Яновський);

Пролизавши язиком замерзлу шибку, Данько бачив уже свою Каховку містом щастя (О. Гончар);

* Образно. Між небом і землею каламуть: то кінські копита розляпують багнюку. І темрява, така темрява, що .. робиться моторошно від слизьких язиків холодної мжі, що лижуть тобі лице і руки (Григорій Тютюнник);

// Страва, приготовлена з цього органа деяких тварин (перев. коров'ячого або свинячого).

– А ми так готувались! – зітхнула засмучена мама і присувала мені ковбасу або копчений волячий язик (М. Коцюбинський);

// перен. Те, що має подовжену, витягнуту форму.

Багаття під лісом все розгорювалось і піднімало вгору довгі червоні язики (І. Нечуй-Левицький);

З кожним подувом вітру хвиля заходила все глибше на захід, водяні язики шурхотіли по мерзлому піску все далі й далі... (О. Гончар);

Вулкани спалахують факелами, викидаючи з своїх кратерів вогняні язики розтопленої лави (із журн.).

2. Цей самий орган людини, за допомогою якого вона усно передає свої думки, спілкується; орган мовлення.

Що язики! Не вимовчать ніколи, А добрі пироги – Не вороги: Не слід цураться хліба й солі (Л. Глібов);

[Грицько:] Спитайте ви Петра Васильовича, – що вони порають? що скажуть? [Явдоха:] А сам?.. Хіба в тебе язика немає? (Панас Мирний);

Самійло Лащ .. розбалакався й справді допомагав своїм вертким язиком вести розмову, що рвалась щохвилини (І. Нечуй-Левицький);

Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Григорій Тютюнник).

3. у знач. присл. язико́м (язика́ми), з дієсл. дії. Тільки на словах, а не на ділі.

– Коли ж ми оженимо вас, Андрію Марковичу? Язиком женили ще вас той рік, а ви і досі бурлакуєте? (С. Васильченко);

Треба було не хвалитися, а діло робити, та з толком, з толком, а не язиком... (Григір Тютюнник);

– Хіба не можна було дамбами добру половину тих плавнів відгородити? А береги? Обсадити обіцяли, та й досі обсаджують язиками... (О. Гончар).

4. заст. Мова (у 2 знач.).

І возвеличимо на диво І розум наш і наш язик... (Т. Шевченко);

Веліла вона готуватись у дорогу .. п'яти тлумачам, які красно вміли говорити язиками грецьким, франкським і латинянським (С. Скляренко).

5. заст. Народ, народність.

Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки (Т. Шевченко);

В міцних руках Єднати треба дружні сили, Усі язики на землі! (М. Рильський).

6. перен. Полонений, від якого можна дістати потрібні відомості.

Дані, які дістали від “язика”, захопленого Сивковим під Переволочною, змінили строки форсування Дніпра в цьому місці і перенесли наш головний удар в інше місце, де гітлерівці не чекали цього удару (Ю. Смолич);

Розвідники привели “язика”. Молодий француз тремтливими губами шепотів щось схоже на молитву і благально дивився на Коновніцина (П. Кочура);

// Те саме, що розві́дник 3.

– Служив він мені за язика, за шпига, за сердюка – і все тілько ради доброго слова (П. Куліш);

[Микита:] Вони [татари], певно, ще вчора наважились перебрести Сулу і послали язика, котрого я постеріг на могилі (М. Кропивницький).

7. Металевий стержень у дзвонах, дзвінках, який, ударяючись об стінку, видобуває звук; било.

Коні помчались; дзвоник залізним язиком вибива йому зичну, голодну пісню... (Панас Мирний);

На дзвіниці нікого не було видно і за вірьовки ніхто не смикав, а залізні язики-бовкала дзвонів самі ледь помітно погойдувались (Л. Юхвід);

Він навіть не закінчив [говорити] і, перехрестившись удруге, шарпнув ногою язик великого дзвона (І. Микитенко).

8. Уживається як складова частина деяких ботанічних назв.

Хата в Паськів простора, прибрана .. На вікні стояли квіти – “свекрушин язик”, “дурачок” (К. Гордієнко).

Дріботі́ти язико́м див. дріботі́ти;

(1) На язи́к який хто – хто-небудь здатний висловлюватись певним чином (перев. гостро, дотепно і т. ін.); балакучий.

Що він [староста] потім говорив.., то про це годі дізнатися, бо який Мицько на язик, а отже й він мовчав, як гріб, і не сказав про це нікому ані словечка (Л. Мартович);

Його скрізь по селу знали як чоловіка письменного .. А на язик собі вдався балакучий (Панас Мирний);

Аниця хотіла говорити, та піп не дав. – Но, но, – сказав, – не ляпай. Ти хоч кого, то переговорила би: масненька ти на язик (Л. Мартович);

Позбу́тися мо́ви (язика́) див. позбува́тися¹;

Приграва́ти на губа́х (язико́м) див. приграва́ти;

Пуска́ти язи́к як вороти́ло див. пуска́ти;

(2) Те́щин язи́к – іграшка у вигляді довгої смужки паперу, яка викидається вперед при надуванні, своєю формою нагадуючи цей орган.

У Римі такого року відбувається великий ярмарок – з каруселями, “петрушками”, “тещиними язиками” і т. д (Остап Вишня);

Уде́ржати язика́ див. уде́ржувати;

(3) Язи́к (язики́, клубки́, хви́лі і т. ін.) по́лум'я – вогонь, який набуває видовженої, округлої і т. ін. форми.

Жерло дихнуло довгим зубчастим язиком полум'я, загриміло, і земля затрепетала (М. Стельмах);

Хмарою в'ється чорний дим, попереджаючи хвилі полум'я... (М. Коцюбинський).

◇ [Аж] ви́солопити (ви́валити) язи́к (язика́) див. висоло́плювати;

Біс (чорт) сі́пає за язи́к див. біс¹;

Бра́ти / взя́ти на язика́ (на язи́к, на язики́, на язички́, рідко в язики́) див. бра́ти;

Бра́ти / взя́ти язика́ на гапли́к (на гапличо́к) див. бра́ти;

Верти́ться (кру́титься) на язиці́ (на язику́) див. верті́тися;

Ви́везти / виво́зити [язико́м (язичко́м)] як (мов, ні́би і т. ін.) на лопа́ті див. виво́зити;

Ви́сі́ти на язиці́ (на язику́, на кі́нчику язика́) див. ви́сі́ти;

Ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́) див. висоло́плювати;

Го́стрий на язи́к (на сло́во, на слова́, на мо́ву і т. ін.) див. го́стрий;

(4) Го́стрий язи́к (язичо́к) – здатність, звичка дотепно, влучно або дошкульно висловлюватися.

На жарти Марко ображався, а сам мав гострий язик і вмів зачіпати товариша за найболючіше місце (О. Копиленко);

Омелян викликав Гриця Духоту. Байда поважав цього слюсаря з качиним носом за розважність і за гострий язик (П. Панч);

То поранення, то гострий язик, то якась випадковість відсовували його у тінь, а тим часом двадцятип'ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли (М. Стельмах);

Знаю руки в чорнильних плямах, Сміх веселий, гострий язичок. Як це в серце, любий до нестями, Тихий твій прокрався голосок? (М. Гірник);

Гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́, язики́) див. гостри́ти;

Гріши́ти (гріхово́дити) язико́м (язика́ми) див. гріши́ти;

Держа́ти язи́к дале́ко від ро́зуму див. держа́ти;

Держки́й на язи́к див. держки́й;

(5) До́вгий язи́к:

а) (у кого) хто-небудь дуже балакучий, любить пліткувати, говорити багато зайвого, неправдивого.

В жінок, знає світ, дуже довгий язик (Укр. поети-романтики..);

– В тебе розум добрий, та язик дуже довгий (І. Нечуй-Левицький);

– Що тобі люди про мене говорять, – бо знаю, що в людей язики довгі, – то ти не вір тому (І. Франко);

б) балакучість, невміння мовчати, стримуватися від зайвих розмов, вигадок, участі в пересудах і т. ін.

Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик (М. Трублаїні);

– Все може бути, – погоджується дідусь. – Іноді навіть за довгий язик буває сяка-така нарізка на іншому місці (М. Стельмах);

Він [лицар] своїм язиком довгим руйнував ворожі міста... (Леся Українка);

Дотя́ти [го́стрим] язико́м див. дотина́ти;

Забу́ти язика́ в ро́ті див. забува́ти;

Зав'яза́ти язи́к (язика́, ро́та і т. ін.) див. зав'я́зувати;

(6) Замоло́ти язико́м (д) див. моло́ти;

Запліта́ти язико́м див. запліта́ти;

Затягло́ (затягну́ло) язика́ (язи́к) див. затя́гувати;

(7) Затягну́ло язика́ (д) див. проковтну́ти;

(8) За язи́к (язика́) – за зайві, небажані, ущипливі, неприємні для когось розмови.

За це полювання та ще, мабуть, і за язик на суді впекли Марущакові рік неволі (П. Козланюк);

Зде́ржувати / зде́ржати язика́ див. зде́ржувати;

(9) Злі (лихі́) язики́ – люди, які пліткують, ведуть недоброзичливі балачки; пліткарі.

Вже не раз важка хвороба валила комісара в ліжко. Іноді злі язики плескали, що це вже прийшов йому кінець (Ю. Збанацький);

– Потоцький на Сейм не їздив, саме захворів, хоч злі язики плескали, що навмисне замкнувся в замку... (Я. Стецюк);

– Оце і все, як на духу, розказав. А лихі язики ще всяке несусвітне додають (М. Стельмах);

Зрива́тися (зрина́ти, зліта́ти) / зірва́тися (зри́нути, злеті́ти, ско́чити) з язика́ (з уст, з губ) див. зрива́тися;

(10) З чужо́го язика́ – почутий від інших; не власний (про вислів, думку, чутку і т. ін.).

– Втихомирся, Супруне. Втихомирся, дорогий! Дитя нерозумне, сказало щось з чужого язика (М. Стельмах);

І язико́м не послизну́вшись див. послизну́тися;

Кла́сти межу́ язику́ (язико́ві) див. кла́сти;

Кле́паний на язи́к див. кле́паний;

Клепа́ти язико́м (язика́ми) див. клепа́ти;

Лама́ти / злама́ти (полама́ти) [собі́] язи́к (язика́) див. лама́ти;

Лепетли́вий на язи́к див. лепетли́вий;

Лиза́ти [язико́м] два бо́ки див. лиза́ти;

Лихи́й на язи́к див. лихи́й¹;

Лопоті́ти язико́м див. лопота́ти;

Ля́пати (ля́скати, маха́ти і т. ін.) / заля́пати язико́м див. ля́пати;

Ма́ти до́брого язика́ (до́брий язи́к) див. ма́ти²;

Ма́ти до́вгого язика́ (до́вгий язи́к) див. ма́ти²;

Мозо́лити [свій (свого́)] язи́к (язика́) див. мозо́лити;

Моло́ти / замоло́ти язико́м див. моло́ти;

Молоти́ти зуба́ми (язико́м) див. молоти́ти;

(11) Молоти́ти язико́м, як ці́пом (д) див. молоти́ти;

(12) Моло́ти, що на язи́к наверне́ться (д) див. моло́ти;

(13) Моло́ти язико́м небили́ці (д) див. моло́ти;

(14) Моло́ти язико́м, ні́би млин (д) див. моло́ти;

Наверта́тися / наверну́тися на язи́к див. наверта́тися;

(15) На весь язи́к, зі сл. говорити, плескати і т. ін. – не стримуючись, дуже детально, вільно або голосно.

Увечері баби на вулиці сиділи попід плотами та на весь язик цокотіли про новину (Дніпрова Чайка);

Нала́мувати / налама́ти язика́ див. нала́мувати;

(16) Намоло́ти язико́м (д) див. моло́ти;

Начу́хати язики́ див. начу́хувати;

На язи́к потрапля́ти / потра́пити див. потрапля́ти;

(17) На язиці́:

а) (у кого) хто-небудь говорить про щось.

– Що п'яному дивуватись, – втомлено відказав Остап. – Ого, п'яному! Що в тверезого на умі, те в п'яного на язиці, – не вгавав Гулька (М. Тарновський);

б) бути предметом постійних розмов.

Подмуха цілющий легіт, П'ю живі його струмці; А в ушах – зубовий скрегіт, Ремство скрізь на язиці (П. Грабовський);

Перший в світі космонавт швидко став знаменитістю. В ті часи Ю. Гагарін постійно був у всіх на язиці (із журн.);

Не вде́ржати (не втри́мати) [свого́] язика́ див. уде́ржувати;

Перебира́ти (перетира́ти) / перебра́ти (перете́рти) язико́м (язика́ми) див. перебира́ти;

Плеска́ти (патя́кати, плести́) язико́м (язика́ми) див. плеска́ти;

Поверта́ти / поверну́ти язико́м (язика́) див. поверта́ти¹;

(18) Пога́ний на язи́к – грубий, нестриманий у висловах.

[Одарка:] Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд. Та сердитий, та поганий на язик!.. (М. Кропивницький);

Погостри́ти язика́ див. погостри́ти;

Позабува́ти язики́ див. позабува́ти;

Позав'я́зувати язики́ див. позав'я́зувати;

Пока́зувати / показа́ти язика́ див. пока́зувати;

(19) Помоло́ти язико́м (д) див. моло́ти;

Понести́ / нести́ на язика́х (на язику́) див. понести́;

Поплеска́ти (попатя́кати, поплести́) язико́м (язика́ми) див. поплеска́ти;

(20) Поплеска́ти язика́ми (д) див. плеска́ти;

(21) Поплеска́ти язико́м (д) див. плеска́ти;

Поприкоро́чувати язики́ див. поприкоро́чувати;

(22) Порозв'я́зувати язики́ (д) див. розв'я́зувати;

Потра́пити (попа́сти, попа́стися і т. ін.) на язи́к див. потрапля́ти;

Потягну́ти (потягти́) за язи́к див. потягну́ти;

Приде́ржати / приде́ржувати язи́к ([свого́] язика́) [за зуба́ми] див. приде́ржувати;

Прикороча́ти (прикорота́ти) / прикороти́ти язика́ див. прикороча́ти;

Прикуси́ти язика́ див. прику́шувати;

(23) Прику́шувати язика́ (д) див. прику́шувати;

Присоло́джувати / присолоди́ти язика́ див. присоло́джувати;

Присо́хнути на язиці́ див. присиха́ти;

Притри́мати язи́к (язика́) [за зуба́ми] див. притри́мувати;

Притя́ти язи́к (язика́) див. притина́ти;

Прищикну́ти язика́ див. прищи́кувати;

Про́бувати на язи́к див. про́бувати;

(24) Прово́рний на язи́к (д) див. го́стрий;

Прово́рний (швидки́й) на язи́к див. прово́рний;

Проглину́ти язика́ (язи́к) див. проглина́ти;

Проковтну́ти (затягти́, затягну́ти) язи́к див. проковтну́ти;

(25) Проковтну́ти язики́ (д) див. проковтну́ти;

Проси́тися на язи́к див. проси́тися;

Про́ситься на язи́к див. проси́тися;

Різки́й на язи́к див. різки́й;

Розв'яза́ти / розв'я́зувати язи́к (язика́, ро́та, мо́ву і т. ін.) див. розв'я́зувати;

(26) Розв'я́зується / розв'яза́вся язи́к у кого, рідше кому, чий – хто-небудь починає говорити після мовчання.

Я більше слухав, як говорив .. Але це було так лишень зразу, потім розв'язався й мені язик, як напитку до голови прибуло (Л. Мартович);

Розпуска́ти / розпусти́ти язика́ див. розпуска́ти;

Розпусти́ти язика́ (мо́рду), як (мов) халя́ву див. розпуска́ти;

Сверби́ть на кінці́ (на кі́нчику) язика́ див. свербі́ти;

Свербля́чка язика́ див. свербля́чка;

Си́патися з язика́ див. си́патися;

Сі́кти язика́ми див. сікти́;

Сіль тобі́ на язи́к [, печи́на в зу́би (у ві́чі)] див. сіль;

Сказа́ти з чужо́го язика́ див. сказа́ти;

Ско́вувати / скува́ти язи́к (язика́) див. ско́вувати;

Сла́ти язи́к під но́ги див. сла́ти¹;

Сми́кало / смикну́ло за язи́к (за язика́) див. сми́кати;

Сми́кати / смикну́ти (смикону́ти) за язи́к (язика́) див. сми́кати;

Сми́кну́в чорт за язика́ (за язи́к) див. чорт;

Сплива́ти (спада́ти) / спливти́ (спа́сти) на язи́к див. сплива́ти;

Сплива́ти / спливти́ з вуст (язика́) див. сплива́ти;

Теліпа́ти (теле́нькати) / зателіпа́ти язико́м див. теліпа́ти;

Тіпу́н (пи́поть, чиря́к) тобі́ (йому́, вам і т. ін.) на язи́к (на язика́) див. тіпу́н;

Точи́ти / поточи́ти язики́ див. точи́ти¹;

(27) Точи́ти язика́ (д) див. точи́ти¹; Трима́ти (держа́ти) язи́к (язика́) за зуба́ми (на при́в'язі, на припо́ні, на за́шморзі, на за́щіпці) див. трима́ти;

Трима́ти на язиці́ див. трима́ти;

(28) Трима́ти язики́ за зуба́ми (д) див. трима́ти;

(29) Трима́ти язи́к на припо́ні (д) див. трима́ти;

Тріпа́ти язико́м див. тріпа́ти;

Тягти́ (тягну́ти) за язи́к див. тягти́;

Узя́ти на язика́ (язики́) див. узя́ти;

Укороти́ти (прикороти́ти, врі́зати, втну́ти) / укоро́чувати (прикороча́ти, прикорота́ти) язика́ (язи́к) див. укоро́чувати;

Укуси́тися за язи́к див. укуси́тися;

Уріза́ти / урі́зати язика́ див. урі́зувати¹;

Хо́взький на язи́к див. ховзьки́й;

Ціка́вий на язи́к див. ціка́вий;

Чеса́ти / почеса́ти язика́ (язико́м, язика́ми) див. чеса́ти;

Чеса́ти язики́ див. чеса́ти;

(30) Щоб (бода́й) вам [їм] язики́ повідсиха́ли (повсиха́ли), лайл. – те саме, що Щоб (бода́й) язи́к відсо́х (усо́х) тобі, йому, їй і т. ін. (про багатьох).

Пощо, кажу, дівку держиш у себе? Аби про тебе не знати що казали? – А щоб їм язики повідсихали! – не витерпів лавушник (Г. Хоткевич);

А бодай ви поніміли! І помолитися не можна. Бодай вам язики повідсихали! – сердилася жінка [на дітей] (І. Чендей);

(31) Щоб (бода́й) язи́к відсо́х (усо́х) <�Хай (неха́й) язи́к відсо́хне (усо́хне)> лайл.:

а) (зі сл. тобі, йому, їй і т. ін.) уживається при вираженні незадоволення чиїми-небудь словами, розмовами і т. ін.

– Да кажи просто, щоб тобі язик усох! – крикне Сомко (П. Куліш);

[Горпина:] А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова. [Гострохвостий:] Нехай всохне, чорт його бери! (І. Нечуй-Левицький);

– Щоб тобі язик відсох! Зовсім з глузду з'їхав, – лаялася Орися (Григорій Тютюнник);

– Нехай вам язик відсохне, як ви таке говорите (із журн.);

б) (зі сл. мені) уживається як клятва, запевнення в тому, що хто-небудь нічого не говорив, не розголошував таємниці, або для вираження каяття з приводу чогось сказаного.

– Ой, рятуйте! – заголосила Олена і кинулась рятувати свого злодія. – Ой, не стріляйте, розбійники! Ой, щоб же мені, окаянній, та язик відсох! (О. Довженко);

Щоб (бода́й) язи́к поко́рчило <�Хай (неха́й) язи́к поко́рчить> див. поко́рчити;

(32) Щоб (бода́й) язи́к [у ро́ті] ру́ба (коло́м, кілко́м) став <�Хай (неха́й) язи́к [у ро́ті] ру́ба (коло́м, кілко́м) ста́не> кому, у кого – уживається для вираження великого незадоволення чиїми-небудь словами, розмовами.

[Печариця:] Лиха її година знає, від якого вона чорта тікала та ховалася... [Храпко (набік):] Щоб тобі язик руба став, як ти мене чортом величаєш! (Панас Мирний);

– Бодай ти оглух, а в того, хто доводив тобі, – язик у роті кілком став! – бубонів Тищамуха (Панас Мирний);

До натовпу підійшов якийсь бандюга, видно старший, мітингувати почав .. Мовчать люди, говори-говори, хай тобі язик колом стане (Ю. Збанацький);

Що [й] [мо́жна] язи́к (язика́) проковтну́ти див. проковтну́ти;

Що набіга́є / набіжи́ть на язи́к див. набіга́ти;

Що на язи́к набіжи́ть (понесе́) див. що¹;

Що ті́льки язико́м натра́пить див. натрапля́ти;

Що язико́м натра́пить див. натрапля́ти;

(33) Язика́ проковтну́в би (д) див. проковтну́ти;

Язика́ (язи́к) проковтне́ш див. проковтну́ти;

(34) Язи́к без кісто́к – про надмірну балакучість.

– Яка там робота в біса? Коси, а сам поглядай, чи бомба не летить. – А ти ззаду снопи поприв'язуй... – Мели. Язик без кісток... (Григорій Тютюнник);

(35) Язи́к до землі́ у кого – хто-небудь нестриманий, не вміє зберігати таємницю.

При ній не говори, бо в неї язик до землі і усі знатимуть (Сл. Ужченків);

Хіба втаїти про ваш приїзд, коли у сусідів язик до землі (з газ.);

(36) Язи́к запліта́ється у кого і без дод. – хто-небудь говорить невиразно або через силу (про п'яного, хворого і т. ін.).

Коли ж буянці ставало тісно в хаті, двері з гуркотом відчинялися і на порозі вже похитувалась буйно-розпатлана постать. І хоч язик заплітався, стара бралась когось клясти, намагалася з усіх сил викрикувати щось брутальне (О. Гончар);

(37) Язики́ [в ро́ті] поприсиха́ли в кого – багато хто, всі втратили здатність говорити (від несподіванки, здивування, страху тощо).

– Нам сиділося, як собаці на човні, а язики наші в роті поприсихали (Ю. Яновський);

(38) Язи́к не відпаде́ <�Хіба́ язи́к відпаде́?> кому, у кого і без дод., фам. – хто-небудь цілком може попросити, сказати про кого-, що-небудь, бо ніщо не загрожує йому і нічого не трапиться з ним.

– Язик не відпаде, як замовиш слово про мене, – сказав хлопець (з усн. мови);

– Не діждуть [Чумаки], щоб я їх просив. – Так для мене ж, Миколо. Хіба тобі язик одпаде, як і попросиш раз у житті! – не вгавав Павло (В. Кучер);

(39) Язи́к [не] підніма́ється (підійма́ється і т. ін.) / підні́меться (піді́йметься, підня́вся і т. ін.) у кого – хтось [не] вважає доречним що-небудь або [не] спроможний говорити про когось, щось.

Він давно найгіршими словами обзивав царицю, – усе через Гришку Распутіна, – а на царя не підіймались ні язик, ні злість (М. Стельмах);

(40) Язи́к не поверта́ється / не поверну́вся у кого, кому і без дод. – хто-небудь не може, не наважується або соромиться говорити про щось.

Хто таки вимовляв виразно дяку, у других язик не повертався, і вони дякували поцілунками (Панас Мирний);

Все б дядькові Йванові відповів без брехні, бо є такі люди, що їм сказати неправду просто не можеш, язик не повертається (О. Гончар);

– У мене і язик не повернеться умовляти тебе (А. Головко);

Дружині кортіло і про борг нагадати, але язик не повернувся (з газ.);

Язи́к поверта́ється / поверну́вся.

[Таня:] Ви чуєте, що він говорить! Та як у вас язик повернувся таке про Ракитіна подумати! (І. Кочерга);

– Два роки – це таки строк... Може, й забувати стала? Таке запитати повернувся йому язик. Холодом мовчання відповіла на таку безтактність (О. Гончар);

(41) Язи́к підві́шений до́бре (непога́но):

а) (у кого і без дод.) хто-небудь уміє вільно, влучно, дотепно висловлюватися, має ораторські здібності.

До столу вихопився Тихін Фіялко. Сход насторожився. Ну, цей щось скаже. Язик у нього підвішений добре. Вміє давати чосу глитайні... (В. Речмедін);

– Не дурна голова у Павла. Не забереш цього від нього. І язик підвішений добре! (А. Головко);

б) уміння вільно, влучно, дотепно висловлюватися; ораторські здібності.

Горлань і демагог з непогано підвішеним язиком, він має певний вплив, і не лише серед “сезонників” (А. Головко);

(42) Язи́к по́за ву́хами (по́за вуши́ма, че́рез плече́) теліпа́ється (мота́ється) у кого – хто-небудь любить багато говорити або брехати.

У його [нього] язик поза вушима мотається (Номис);

Як тільки оце в нас які збори, так уже в нього [Столярчука] і язик через плече теліпається (О. Гончар);

– Ну, допустимо, Петра ти зможеш і вбити, але ж голову сільради... Маєш такі кулі? – Які треба, такі знайдуться, – відповів Стах і вкотре окинув поле сторожким поглядом. – А в тебе язик, бачу, довгий, поза вухами теліпається (І. Нижник);

– Ми знаємо серед людей багато таких, у яких язик поза вухами теліпається. Вертяться скрізь, щоб їх тільки й чули (із журн.);

(43) Язи́к розв'я́зується / розв'яза́вся у кого, кому, чий – хто-небудь починає багато говорити, стає балакучим.

І почала [Христя] розказувати.. Далі та далі язик її розв'язувався, пам'ять яснішала, голос дужчав... (Панас Мирний);

Випив він добре, язик йому розв'язався, став він похвалятись (Нар. опов.);

В приміщенні стало тепло. Розв'язались [у юнаків] язики, посипались дотепи (Д. Ткач);

(44) Язи́к сверби́ть / засвербі́в <�Засвербі́ло на язиці́> у кого, кому і без дод. – хто-небудь має нестримне бажання розповісти, повідомити щось або поговорити про щось.

– Та підожди! Не спіши, – зупинив його голова комнезаму. – Ще ж є промовці! Ось, може, Євген Панасович щось скаже. Та і в мене ще язик свербить (В. Речмедін);

[Карпо:] Дідько вас, бабів, знає, який у вас язик: як засвербить, то кого ви тільки не опаскудите! (М. Кропивницький);

– І тут знову засвербів язик Мотрі – не стерпіла: – Бабо, ви вже хоч себе на таке діло не виставляйте (М. Понеділок);

Артур Пепа не міг не заговорити першим, адже йому першому засвербіло на язиці, тож він сказав: -- Знаєш, Ярку, все було б чудово, якби не остання рима (Ю. Андрухович);

(45) Язи́к стає́ / став ру́ба (коло́м) [у ро́ті] кому, у кого і без дод. – хто-небудь втрачає здатність говорити, вимовляти слова.

[Передерій:] І язик їм руба у роті стане, коли такого батька почнуть ганити! [Храпко:] Хіба тепер четверту заповідь почитають? (Панас Мирний);

– Хочу поспитати – де вона [Марія], що з нею, а язик як став руба, так і не ворухнеш ним (М. Коцюбинський);

Люблять у Січовому поляскати. І ляскають, доки язик не стане колом (М. Рудь);

Язи́к у петлю́ скрути́ло див. скру́чувати;

(46) Язи́к [у ро́ті] присо́х у кого – хтось втратив здатність говорити від несподіванки, здивування, страху тощо;

(47) Язи́к (язика́) полама́єш – про важкі для вимови слова, фрази.

Поки вимовиш – то й язика поламаєш! (Панас Мирний);

(48) Язи́к як бри́тва у кого – хто-небудь вміє висловлюватися дошкульно, влучно, дотепно.

– В тебе слово як свердел, язик як бритва (І. Нечуй-Левицький);

– Не сплю ніч, сам з собою вголос розмовляю, а Серафима моя, нащо вже в неї язик як бритва, мовчить – ні слова (Л. Первомайський);

[Кость:] Серце моє полонила одна дівчина. Очі в неї голубі-голубі, як небо весняне, голос ніжний-ніжний, як струмочок, а язик – як бритва (М. Зарудний);

(49) Язи́к як ло́патень (лопа́та, помело́, млин) у кого – хто-небудь дуже балакучий, любить говорити багато зайвого, непотрібного.

Я їй наказував, щоб нікому анітелень, одначе вона таки розказала про все своїй сестрі Хотині, а в тієї язик як лопатень, – так усі й довідалися (Б. Грінченко);

– А вже ж язик у тебе, парубче, ну, чисто як помело! – буркнув Охрім (Григорій Тютюнник);

[Вітровий (до Батури):] У нього язик як млин, нікому слова не дасть сказати... (О. Корнійчук);

(50) Язи́к [як (мов, ні́би і т. ін.)] прирі́с (приста́в, присо́х) до піднебі́ння (у ро́ті) у кого, чий і без дод. – хто-небудь замовк, втратив здатність говорити через хвилювання, тривогу, переляк тощо.

Не сподіваючись цієї зустрічі, я відхилив двері в коридор, а навпроти вона. Сполохано глянула в очі, опустила довгі вії. У мене язик мов приріс до піднебіння (Ю. Збанацький);

“Його благородіє” не забалакало, воно, правда, поривалось сказати щось, та язик пристав у роті, не повертався (Панас Мирний);

– Чуєте, який я красномовний... А примусьте мене зараз заговорити, хоч словечко витиснути, коли язик присох до піднебіння (В. Речмедін);

Язики́ поприсиха́ли в ро́ті (про багатьох).

Нам сиділося, як собаці на човні, а язики наші в роті поприсихали (Ю. Яновський);

Як (мов, ні́би і т. ін.) ви́лизаний [язико́м] див. ви́лизаний;

Як (мов, ні́би і т. ін.) коро́ва язико́м злиза́ла див. коро́ва;

Як (мов, ні́би і т. ін.) язико́м злиза́ло див. зли́зувати.