вершитель

ВЕРШИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн.

Той, хто вирішує, розпоряджається, відіграє вирішальну роль у здійсненні чого-небудь.

Вийшовши від того передостаннього вершителя долі Антипової, Зіна весело засміялася (В. Винниченко);

Був [Громський] радий за Парасю, за її щастя, нехай навіть не він виявився його вершителем (В. Земляк);

Він не сміє ні дивуватися, ні обговорювати накази свого пана й вершителя... (С. Тельнюк);

// Той, хто доводить до кінця, здійснює, завершує що-небудь.

Мудрий і талановитий київський князь у романі Загребельного “Диво” – вершитель справи зміцнення та об'єднання Київської Русі (з публіц. літ.).