класти

КЛА́СТИ, аду́, аде́ш, недок.

1. кого, що і без прям. дод. Поміщати в що-, куди-небудь; розміщувати десь.

Сей [писар] давно вже прочитав, що треба, та, зложивши бумагу, кладе у кишеню (Г. Квітка-Основ'яненко);

Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком (Леся Українка);

– Я ж не який-небудь дикун, скіф, що, даючи дуба, нібито наказував і жінку свою вбивати та класти поруч із собою в могилу (О. Гончар);

До правої кишені чорної вітрівки кладу ключ від підвалу, до лівої – ключі від дому і рукавиці (С. Андрухович);

// кого. Поміщати в лікарню, клініку і т. ін.

– Зося завагітніла, треба було класти в лікарню (О. Чорногуз);

// що. Вносити на збереження до ощадної каси, банку і т. ін. (про гроші).

Була війна, і він не хотів свої гроші вкладати в якісь там акції, класти в банки (С. Скляренко);

// що. Складати що-небудь в одне місце в певному порядку.

Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Т. Шевченко);

Вона .. ніколи зроду не клала горсток навхрест (І. Нечуй-Левицький);

Дядько Онуфрій, що підкову гне, і той .. упрівав, ледве встигаючи снопи приймати та класти в стіжок (Д. Бузько);

Дівчина дивиться на Кочубея, і він відповідає їй враз повеселілим голосом: – Отам і клади, де стоїш! Ось по їхній інструкції: сніп до снопа – та й буде копа! (О. Гончар);

// що, рідко. Додавати присмаки до страви.

– Там [у Полтавщині] не собачину, а свинятину [свинину] в борщ кладуть, а хліб,.. не з макухи, ні, ні! (В. Підмогильний);

Суп я варю в особливому казанчику з мотором. Тільки в ньому немає лопатей (адже вони перетворили б на кришиво все те, що я кладу в суп) (В. Владко);

Сіль була розкошами, її не клали в страву, а лизали грудку по обіді, про м'ясо й не згадувано (П. Загребельний).

2. кого, що. Надавати кому-, чому-небудь лежачого положення.

– Цу-цу, Рябко! – ще раз сказав один псяюха. Та й хап Рябка за уха! – Кладіть Рябка, – гукнув... (П. Гулак-Артемовський);

Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Я. Щоголів);

– Гот-ту-ту! – кладучи дочку, казала мати (Панас Мирний);

Клала [мати] сонну Лiду пiд деревом, а сама поверталася до хлопчикiв (В. Яворівський);

// кого. Розміщувати на нічліг.

Ми зважили їхати завтра рано, бо раз, що мама не любить там бути уночі, а друге, що нас аж четверо, то де ж нас класти (Леся Українка).

3. кого, перен. Убивати, нищити.

А Ярема – страшно глянуть – По три, по чотири Так і кладе (Т. Шевченко);

І тільки нові серії оглушливих вибухів, від яких лопалися перетинки в вухах, клали людей знову в сніг (І. Багряний);

Клав [Нечай] ворогів, як снопики (Т. Масенко).

4. що, на кого – що і без дод. Позначатися на чомусь; бути наслідком чогось.

Боротьба [за волю], навіть коли закінчується поразкою, кладе невитравну печать на душу й майбутнє народу, закладає в його імунну систему спротив рабству (І. Дзюба).

5. що на що. Накладати шар чого-небудь на якусь поверхню.

Тон її розмови вже був інший, холодніший, як ті фарби в малюванні, котрі кладе маляр на густі затінки під скелями та під високими горами (І. Нечуй-Левицький);

Джузеппе облизує губи, солоні од моря, а його голі по лікоть руки кладуть тим часом на човен фарби (М. Коцюбинський);

Дивна відбувається річ: людина кладе фарби на полотно, намагаючись утілити кольори природи (із журн.);

На низ посудини кладуть шар нарізаного м'яса, додають 2–3 ложки олії (з газ.);

* Образно. Уже за синіми снігами Заходить сонце вдалині І на покрівлі, мури, брами Багряних плям кладе вогні (В. Сосюра).

6. що. Накладати (їжу).

Самі [Хведір і батько] собі й обідати варять, хліб печуть, варево кладуть (Ганна Барвінок);

Співали дами, кладучи собі на тарілку величезні порції страви (М. Коцюбинський);

Подаючи на стіл, у тарілку кладуть шматочки яловичини, баранячої грудинки, наливають борщ, кладуть сметану, посипають зеленню (з навч. літ.).

7. що. Те саме, що мурува́ти.

Клав [муляр] хати, ставив печі і мурував склепи (Б. Лепкий);

З ранку до вечора Катерина носить носилки із цеглою вгору на риштовання, де мулярі кладуть стіну (С. Чорнобривець);

Щедрий ти, як земля, як Дніпро, Вічно людям робив добро: Хати зводив на рідній землі, Печі клав, щоб жилось у теплі (П. Дорошко);

Він [Адам] хитро ліпить греблю: кладе загату з одного і з другого берега, а посередині лишає протоку (В. Близнець);

– Хочу спокою, хочу класти хату, заснувати сiм'ю (Р. Андріяшик);

Міщило .. показував, як і де кластиме яку мозаїку (П. Загребельний).

(1) Кла́сти / покла́сти бага́ття (вого́нь, ва́тру) – розпалювати багаття.

Було вже холодно вночі, багаття клали (Ганна Барвінок);

[2-й повстанець:] Хіба ж тут можна класти вогонь? (Мирослав Ірчан);

Блудні вогники по полях ходять? Ні! .. То, може, конюхи кладуть багаття та й бульбу печуть? (Григір Тютюнник);

Яке щастя, що така якраз погода, що можна жити без вікон, молотити під відкритим небом, спати на скирдах ..; вибирати гуртом картоплю, класти огонь з гудиння (У. Самчук);

Чи не покласти ватру? Побачить [Марічка] вогонь і буде знати, куди вернутись (М. Коцюбинський);

(2) Кла́сти на бік (на борт) – дуже нахиляти (про судно, літак і т. ін.).

Він кладе шаланду майже зовсім на лівий борт, переносячи парус і повертаючи шаланду до хвилеріза (Ю. Яновський);

Літака кидало вгору, і знову він падав униз, ніби в широченну яму. Його клало на один бік і потім несподівано перехиляло на другий (В. Собко);

(3) Кла́сти / покла́сти спа́ти – поміщати в ліжко, у колиску і т. ін. для сну.

Кішка Самійло да угадав: Ляха Бутурлака до ліжка вмісто [замість] дитяти спати клав (з народної пісні);

Вона не спускала їх [онуків] з очей цілий день, сама годувала їх, сама клала спати (І. Нечуй-Левицький);

Ігорка об одинадцятій ти кладеш спати, а сам у цей час виведеш погуляти Бобика (Остап Вишня);

Дядько поклав спати на своєму зігрітому місці першого стража Буда, а сам пішов по малому табору межи возами (Ю. Логвин);

Трактирник послав гостям на найкращому ліжку й поклав їх спати (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

Під замо́к хова́ти (кла́сти) див. хова́ти¹.

◇ Віддава́ти (відва́жувати, кла́сти заст. поклада́ти, склада́ти) / відда́ти (відва́жити, скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) див. віддава́ти;

Відно́сити (рідше кла́сти) на (за) раху́нок див. відно́сити;

Зложи́ти (положи́ти, покла́сти, скла́сти) / поклада́ти (кла́сти, склада́ти) го́лову (життя́, рідше ду́шу) див. зложи́ти;

(4) [І] в го́лову (в ду́мку, в ду́мці, в думка́х) [собі́] не кла́сти (не поклада́ти) що – не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось.

[Павло:] Ха-ха-ха! От ушкварив! Та швидче в мене на долоні волосся виросте, ніж це станеться; і в думку собі не клади! (М. Старицький);

Того і в голову собі не кладе, що коли б нас не було, то як би й вони прожили? (Б. Грінченко);

– Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти, – ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський);

Дівчата не могли ніяк добрати розуму, від чого це їй сталось, і в голову собі не клали, що причина тому коваль (М. Рильський, пер. з тв. М. Гоголя);

Ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би) див. ки́дати;

Ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь див. ки́дати;

(5) Кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти, положи́ти) в домови́ну (в моги́лу, в я́му, в труну́ і т. ін.) кого:

а) ховати, хоронити (померлого).

Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко);

Серце підказувало їй, що Веремій живий, інакше чого б ото замість небіжчика клали в труну лише його одяг? (В. Шкляр);

Померлий перед тим, як його клали в домовину, лежав на лавцi в повному козачому бойовому вбраннi, поруч із ним стояла зброя – пiка i рушниця (з наук. літ.);

б) призводити кого-небудь до смерті.

Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Ю. Збанацький);

– Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! Не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? – сердито сказав Потреба (І. Микитенко);

– Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах);

(6) Кла́сти / покла́сти до [своє́ї] кише́ні ([собі́] в кише́ню) – привласнювати (чужі гроші, майно і т. ін.).

Він записує .. вартовим та слугам по тридцять три карбованці, а як вони порозписуються в книзі, то видає їм тільки по три карбованці, а решту кладе в свою кишеню (І. Нечуй-Левицький);

Англійський посол Д. Флетчер жив кілька років (від 1580 р.) у Москві і писав: “Коли губернатор чи інший урядовець награбує надто багато майна, то цар наказує відрубати йому голову ніби за зловживання, але награбованого не повертає потерпілим, а кладе до своєї кишені” (з наук. літ.);

– Ціни тоді на золото і асигнації у нас і на півдні до якоїсь пори були різні, то різницю можна було й покласти до кишені (М. Стельмах);

Портос усміхнувся: ми добре пам'ятаємо, що в нього було вже сідло, подароване герцогом Бекінгемом, тож ці триста ліврів він просто збирався покласти нишком до своєї кишені (Р. Терещенко, пер. з тв. А. Дюма);

(7) Кла́сти / покла́сти в осно́ву чого – брати що-небудь за вихідне положення.

Другий рукопис, який ми кладемо в основу сього видання, се копія останньої редакції поеми, яка лишилася по Кулішевій смерті (І. Франко);

В українському, як і переважно в європейському мовознавстві, в основу класифікації семантичних предикатів кладуть диференційні ознаки стану і дії (з наук. літ.);

В основу сонати Михайло Лукич поклав власні переживання, звісно, певною мірою доповнені та узагальнені (Л. Дмитерко);

Вивчення різноманітних структур традицiйних словникiв дозволяє зробити певні узагальнення, якi можна не лише покласти в основу теоретичної лексикографiчної схеми, а й використати для проектування конкретних інформаційних систем лінгвістичного напряму (з наук. літ.);

(8) Кла́сти межу́ язику́ (язико́ві) – припиняти говорити; замовкати.

[Бекінгем:] Я б міг гіркіші докази навести, Та, тих шануючи, хто ще живий, Межу кладу своєму язикові (Борис Тен, пер. з тв. В. Шекспіра);

(9) Кла́сти / покла́сти на собі́ честь – не бажати принижуватися і втрачати свою гідність.

– Сідлай коня! Тебе б треба, взявши за шию, вести до обозу на вірьовці, як собаку, та вже я честь на собі кладу: пограй уже, так тому й бути, в остатній раз на коні! (П. Куліш);

– Я ладна тобі очі видряпати, тільки честь на собі кладу (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

Вона впізнала своє полотно на сорочці в осавулиного хлопця, та тільки поклала честь на собі, – не хотіла чіплятись (І. Нечуй-Левицький);

(10) Кла́сти наді́ю на кого – що – сподіватися, розраховувати на когось, на щось.

Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

– Всю надію клав на вашу ласку.., батьку (Марко Вовчок);

(11) Кла́сти / покла́сти на папі́р (на папе́рі) – записувати, писати що-небудь.

[Жирондист:] Я думав би, що ті дрібні стрічки, які щодня кладу я на папері, колись народами здолають править (Леся Українка);

Різкими рисами, штрих по штрихові наче недбало кидає автор, образ за образом кладе на папір – і в результаті маємо надзвичайно майстерний психологічний малюнок (С. Єфремов);

Молодші вчилися у старших, щоб нести важливу розповідь далі. Потреби у книгах тому і не було .. А ось відколи давню традицію порушено, .. виникла потреба рядок по рядку усе покласти на папір (Г. Колісник);

(12) Кла́сти / покла́сти на се́бе хрест (хреста́, хрести́) – хреститися.

Степан Никифорович важко підводиться з-за столу, обертається до ікон і щиро кладе трьома пучками на себе широкого, по-купецькому, хреста (Остап Вишня);

Кладе [Мирон] на себе широкий хрест і ревно шепоче (М. Стельмах);

Ми поклали на себе хреста і почали шепотіти молитву (Валерій Шевчук);

Настоятель перелякався.., бо вважав, що він [небіж] помер кілька місяців тому, але за якусь хвилю, заспокоєний доказами розуму і чуючи, що небіж його знов кличе, він поклав на себе хреста святого і підійшов до нього ближче (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

(13) Кла́сти на ум – запам'ятовувати, усвідомлювати що-небудь з певною метою.

Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе: Наука в ліс не заведе (Л. Глібов);

(14) Кла́сти (нести́, прино́сити, склада́ти і т. ін.) / покла́сти (принести́, скла́сти і т. ін.) на ві́вта́р (на олта́р), уроч. – жертвувати чим-небудь найдорожчим, самовіддано працювати в ім'я чогось.

Тобі [Україні] несу я сили всі, що маю; І працю тиху, і мої пісні На вівтар твій побожно я складаю (В. Самійленко);

Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла[артистка] .. на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня);

В душі Пегасовій сидить мілітарист. Свої індивідуалістичні чуття він гордовито кладе на вівтар військової моці (Б. Антоненко-Давидович);

У його [княжича] становищі приязнь і любов до своєї товаришки дитячих літ була майже одинока річ, котру він міг пожертвувати й зложити на олтар аскетичного самовідречення (М. Грушевський);

(15) Кла́сти / покла́сти го́лову на пла́ху:

а) з повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь, запевняючи когось, стверджувати щось.

– Такого батальйону, як наш, ніде нема. Кладу голову на плаху, що нема... (В. Кучер);

б) нести відповідальність за кого-, що-небудь.

– Можете тепер сказати точно: син!.. – А якщо – дочка?.. – Тоді .. вину складете на мене .. Я вгадував, мені й голову на плаху класти (І. Рябокляч);

в) спокутувати вину; страждати.

І чи конало [покоління] в таборах, Чи клало голови на плаху – Жило, тамуючи і страх, І гнів, народжений зі страху (І. Гнатюк);

(16) Кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю – голодувати.

Там [у степу], коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається [трапиться]... отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Збанацький);

– Немає чого їсти... Зима йде, хоч зуби на полицю клади. Кажуть, по селах уже дубове листя з висівками змішують і печуть замість хліба (В. Чемерис);

Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю... (М. Стельмах);

(17) Кла́сти / покла́сти під соки́ру:

а) рубати, вирубувати що-небудь.

Лежить він [ліс] на межі трьох сіл, і жодне з них не милує його: кладе під сокиру (М. Стельмах);

б) ручатися з повною переконаністю.

Що він прямує до однієї матеріальності, я за це ладен хоч би й голову під сокиру покласти (І. Нечуй-Левицький);

(18) Кла́сти / покла́сти під сукно́ – відкладати розв'язання якої-небудь справи на невизначений термін.

Уже півтора року документи знаходяться у Федеральному управлінні юстиції Німеччини. Але цю справу поклали під сукно, тому що батько дитини – їхній громадянин (із журн.);

(19) Кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти) – створювати музичний твір на який-небудь текст або записувати щось нотною грамотою (перев. про пісню).

– Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (М. Стельмах);

Були ці пісні у пам'яті, поки пощастило стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер положив їх на ноти (Марко Вовчок);

Дещо з своїх вражень вона пробувала покласти на музику (М. Олійник);

(20) Кла́сти / покла́сти на ча́шу ваги́ – вважати що-небудь основним, першорядним, надаючи йому перевагу в чомусь.

Історія нас вчить, що там, де на чашу ваги кладуть суб'єктивно-індивідуальні інтереси, там неодмінно спалахує непримирима ворожнеча (О. Ковінька);

(21) Кла́сти / покла́сти поко́си (покі́с) – косити.

Косарі – рядами, простоволосі, сорочки повипускали; ламають жито-пшеницю, як стіну, покоси кладуть (С. Васильченко);

Вуйко на всю руку, розгонисто й широко, почав класти новий покіс (Г. Косинка);

З перекуром, чоловіче, не спіши, тримай ручку, клади покіс на совість, в гурті такий закон... (О. Гончар);

Він стояв з косою біля свого двору й гордовито посміхався: покласти за ніч стільки покосів не зміг би ніхто (Ю. Мушкетик);

(22) Кла́сти / покла́сти тру́пом кого і без дод. – убивати, нищити.

Тільки воля в них міцна Десь напасти, трупом класти, Грабувати, мордувати (І. Франко);

Умить вибігло двоє других з двох ворожих таборів і обох на місці трупом поклали (Н. Кобринська);

Курінний лежав тепер у снігу непорушно і здалеку гукав жандармам, підриваючи їх до атаки. Жандарми не наважувалися. Мабуть, добре розуміли, що поки добіжать, прикордонник покладе їх трупом (П. Загребельний);

(23) Кла́сти я́йця – відкладати яйця для продовження роду (про птахів, змій, комах і т. ін.).

– В кінці літа філоксері виростають крила, вона робиться мушкою, перелітає з садка в садок і кладе на кущах яйця (М. Коцюбинський);

– Того птаха .. люди ще не привчили класти яйця і жити на дворі. Це степовий орел... (М. Йогансен);

З яйця вилуплюється птиця, ну й гадюка – вона теж кладе яйця (Б. Антоненко-Давидович);

Страждає все: мати, яка народжує дитя, пташка, що кладе яйце, зерно, котре заперечує себе, щоб стати паростком (О. Бердник);

Комахи кладуть яйця по одному або купками (з наук. літ.);

Наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) див. наклада́ти;

(24) Па́льця в рот [на зу́би] не клади́ кому і без дод.:

а) хто-небудь кмітливий, дотепний, тямущий: такий, із яким слід бути обережним, бо може скористатися помилкою, промахом іншого.

Піп у мене – я думав перше – так собі пришелепуватий чоловічок, коли, здається, я помилився – не клади йому пальця на зуби (С. Васильченко);

Гострий розум у Кузьми Харитоновича: пальця в рот не клади. Не кожний отак швидко зметикує, що й до чого (Я. Гримайло);

Богдасеві пальця в рот не клади, він із неї пиху швидко збивав, особливо розповідями про хлопчачі витівки в пансіоні (О. Іваненко);

б) хто-небудь уміє обстоювати свою думку, позицію, свій погляд, захистити свої інтереси і т. ін.

“Зубата тітка, – подумав [Сагайдак], – цій пальця в рот не клади” (С. Добровольський);

– Хвацько їздить, бісова дівчина! – захоплено сказав Люстіг. – Дивуюсь, як отой старий сич тримає її за шофера... А бідова – пальця в рот не клади! (М. Дашкієв);

[Заболотний:] Де ж це Ярошенко? [Віктор:] Заява на нього надійшла. Серйозні справи викриваються. [Заболотний:] Он воно що!.. І все ж ти йому пальця в рот не клади. Він брат, – ого! Я його знаю... (О. Левада);

(25) Покла́сти (кла́сти) в лі́жко – створювати постільний режим у зв'язку з хворобою.

Дома дівчинку зараз роздягли і поклали в ліжко, бо в неї почався напад пропасниці (Леся Українка);

Тітка Одарка наздогнала хлопця .. Бачачи, що похитується, підхопила попід пахви, аби не впав. Навіть крізь сорочку відчула – весь у жару .. Завела в кімнату і відразу ж поклала в ліжко долілиць (Є. Доломан);

Розжо́вувати / розжува́ти і в рот (до ро́та, в ро́та) кла́сти / покла́сти (положи́ти) див. розжо́вувати;

Ста́вити (кла́сти) / поста́вити (покла́сти) на карб див. ста́вити;

(26) Хоч до ра́ни (до боля́чки, до зубі́в і т. ін.) клади́ (приклада́й, притуля́й і т. ін.) / приклади́ (притули́):

а) надзвичайно, дуже, занадто.

[Лицар:] Поки мене сюди не заманила, була ти добра, хоч клади до рани (Леся Українка);

Дивитися [Латка] такий добрий, улесливий, хоч до болячки клади його (С. Васильченко);

Такий любий отой Василь, хоч до рани приклади його (Мирослав Ірчан);

Коли тверезий [Петро] – зовсiм iнша людина, хоч до рани прикладай (Г. Вдовиченко);

б) (зі сл. такий) добрий, лагідний, податливий і т. ін.

Іван Семенович Підкова Такий, хоч до зубів клади... Насупроти нікому й слова, Лише підтакує завжди (С. Воскрекасенко);

Батько був закоханий у мою матір, а ця жінка закохана в нього. Вона така, хоч прикладай до рани (Л. Костенко);

Хоч у ву́хо бгай (клади́) див. бга́ти;

Хоч у ра́мці (рідко у ря́мця) вправ (клади́) див. вправля́ти¹;

(27) Як лопа́тою кла́сти – пояснювати, розповідати і т. ін. щось повільно, не поспішаючи.

Йому треба так, як лопатою класти (не хутко розбирає діло) (Номис);

(28) Як (мов, ні́би і т. ін.) у рот кладе́ (покладе́), зі сл. говорити, пояснювати і под. – дуже чітко, зрозуміло.

Говорить як у рот кладе! (прислів'я);

[Данило:] Поки у нас був учителем Олександр Федорович, то, спасибі йому, багато від нього я навчився.. Чудесні книги давав читать, а чого не зрозумієш – розкаже, як у рот покладе (І. Карпенко-Карий).