класти

КЛА́СТИ, кладу́, кладе́ш, недок., перех.

1. Поміщати в що-, куди-небудь; розміщувати десь.

Сей [писар] давно вже прочитав, що треба, та, зложивши бумагу, кладе у кишеню (Кв.-Осн., II, 1956, 199);

Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком (Л. Укр., III, 1952, 210);

— Я ж не який-небудь дикун, скіф, що, даючи дуба, нібито наказував і жінку свою вбивати та класти поруч із собою в могилу (Гончар, III, 1959, 337);

// Поміщати в лікарню, клініку тощо.

Важкопоранених клали в лікарню;

// Розміщувати на нічліг.

Ми зважили їхати завтра рано, бо раз, що мама не любить там бути уночі, а друге, що нас аж 4, то де ж нас класти (Л. Укр., V, 1956, 252);

// Вносити на збереження до ощадної каси, банку тощо (про гроші).

Залишок грошей вони клали в касу;

// Складати що-небудь в одне місце в певному порядку.

Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Шевч., І, 1951, 203);

Вона.. ніколи зроду не клала горсток навхрест (Н.-Лев., II, 1956, 11);

// рідко. Додавати присмаки до страви.

Класти стручок перцю в борщ.

◊ Кла́сти до своє́ї кише́ні (собі́ в кише́ню) — привласнювати (чужі гроші тощо);

Кла́сти на бік (на борт) — нахиляти (про судно).

Він кладе шаланду майже зовсім на лівий борт, переносячи парус і повертаючи шаланду до хвилеріза (Ю. Янов., II, 1958, 50);

Кла́сти під сукно́ що — відкладати розв’язання якогось питання на невизначений час;

Кла́сти спа́ти — поміщати в ліжко, у колиску тощо для сну.

Вона не спускала їх [онуків] з очей цілий день, сама годувала їх, сама клала спати (Н.-Лев., III, 1956, 207);

Не клади́ па́льця (па́льців) у рот (у зу́би, на зу́би) кому — такий, з яким слід бути обережним, бо може скористатися помилкою, промахом іншого.

Піп у мене — я думав перше — так собі пришелепуватий чоловічок, коли, здається, я помилився — не клади йому пальця на зуби (Вас., IV, 1960, 22);

Проворний, жвавий, меткий.., високий, з високо запрокиненою головою, .. цей був з тих, що йому пальця в рот не клади (Григ., Вибр., 1959, 350);

Під замо́к кла́сти див. замо́к;

Хоч до ра́ни клади́ див. ра́на.

2. Надавати комусь, чомусь лежачого положення.

«Цу-цу, Рябко!» ще раз сказав один псяюха, Та й хап Рябка за уха! «Кладіть Рябка», гукнув… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51);

Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем (Щог., Поезії, 1958, 139);

— Гот-ту-ту! — кладучи дочку, казала мати (Мирний, І, 1954, 239).

◊ Кла́сти на [оби́дві] лопа́тки див. лопа́тка.

3. перен., розм. Те саме, що вбива́ти²; нищити.

А Ярема — страшно глянуть — По три, по чотири Так і кладе (Шевч., І, 1951, 114);

Клав [Нечай] ворогів, як снопики (Мас., Життя.., 1960, 122).

◊ Кла́сти в домови́ну (в моги́лу) кого — призводити до смерті кого-небудь.

Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, Класти в домовину (Шевч., І, 1951, 352);

Голод та холод та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Збан., Сеспель, 1961, 236);

Кла́сти тру́пом — убивати, нищити.

Не було ладу в їх рухах, Тільки воля в них міцна Десь напасти, трупом класти, Грабувати, мордувати, Хоч пустиня самітна… (Фр., XIII, 1954, 374).

4. у сполуч. зі сл. печатка, тавро тощо. Робити помітку, відбиток чого-небудь на чомусь; значи́ти, таврувати.

Швидко кладе [касирка] печать [печатку] (Сос., І, 1957, 113);

Класти тавро на м’ясо.

◊ Кла́сти печа́тку (тавро́, клеймо́) на кого — що — впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь.

Казенна обмежованість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Л. Укр., V, 1956, 63).

5. Накладати шар чого-небудь на якусь поверхню.

Клади гній густо — на току не буде пусто (Укр.. присл.., 1955, 370);

Джузеппе облизує губи, солоні од моря, а його голі по лікоть руки кладуть тим часом на човен фарби (Коцюб., II, 1955, 415);

*Образно. Уже за синіми снігами заходить сонце вдалині і на покрівлі, мури, брами багряних плям кладе вогні (Сос., II, 1958, 260).

6. Накладати (їжу).

Співали дами, кладучи собі на тарілку величезні порції страви (Коцюб., II, 1955, 292);

Самі [Хведір і батько] собі й обідати варять, хліб печуть, варево кладуть (Барв., Опов.., 1902, 81).

7. розм. Те саме, що мурува́ти.

З ранку до вечора Катерина носить носилки із цеглою вгору на риштовання, де мулярі кладуть стіну (Чорн., Визвол. земля, 1950, 65).

8. У поєднанні з деякими іменниками утворює словосполуки, що означають: виконувати дію, зміст якої виражений відповідним іменником.

— Всю надію клав на вашу ласку.., батьку! (Вовчок, І, 1955, 73).

◊ Кла́сти бага́ття (вого́нь) — розпалювати багаття (вогонь).

Було вже холодно вночі, багаття клали (Барв., Опов.., 1902, 456);

[2-ий повстанець:] Хіба ж тут можна класти вогонь? (Ірчан, І, 1958, 55);

Кла́сти кіне́ць (край) чому — припиняти яку-небудь дію, ліквідувати якийсь стан.

Нескінченній балаканині, яка може тягтись і до ранку, кладе край командир (Панч, На калин. мості, 1965, 224);

Кла́сти на му́зику (на но́ти) ві́рші (слова́) — писати музику до віршів, слів.

— Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (Стельмах, Хліб.., 1959, 53);

Кла́сти на папі́р [на папе́рі] слова́ і т. ін. — записувати, писати слова тощо.

[Жірондист:] Я думав би, що ті дрібні стрічки, які щодня кладу я на папері, колись народами здолають править (Л. Укр., II, 1951, 179);

Кла́сти на се́бе хрест, заст.— хреститися.

Кладе [Мирон] на себе широкий хрест і ревно шепоче (Стельмах, II, 1962, 46);

Кла́сти покло́ни (поклі́н):

а) низько кланятися (під час молитви).

Не молилася за мене. Поклони не клала Моя мати; а так собі Мене повивала (Шевч., II, 1953, 218);

Її [молитву] повторювала пошепки ця маса.. і клала належний в таких випадках поклін (Ле, Міжгір’я, 1953, 70);

б) вітати кого-, що-небудь, кланяючись.

Народе! Я кладу земний уклін Твойому полю і твойому дому! (Рильський, Мости, 1948, 23);

Кла́сти поко́си (покі́с) — косити.

Вуйко на всю руку, розгонисто й широко, почав класти новий покіс (Кос., Новели, 1962, 118);

Кла́сти поча́ток чому — починати що-небудь.

Народжується вільне, червоне мистецтво.. День пролетарської культури кладе початок цьому розвиткові (Еллан, II, 1958, 60).

◊ В го́лови (в го́лову) кла́сти див. голова́;

І в го́лову (го́лови) не кла́сти чого; а) не думати, не догадуватися про що-небудь, не передбачати чогось.

Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Шевч., І, 1951, 110);

б) не хотіти думати про щось.

Почне йому викладати на очі усе-усе: і як вона йому робить-годить, і як вірно кохає, а що він, безсумлінний, безсоромний, того й в голову не кладе! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 79);

Кла́сти в осно́ву — брати щось за основу, вихідне положення тощо.

В основу тематики своїх творів поет кладе сучасне життя нашого народу (Літ. газ., 17.VIII 1950, 3);

Кла́сти го́лову (ду́шу) — гинути, вмирати від пострілу, удару тощо.

Впав жереб тут голови класти, Боронячи тил визволенням отим Від людської злої напасті (Стар., Поет. тв., 1958, 217);

Кла́сти го́лову на пла́ху — присягатися в правдивості чого-небудь.

Такого батальйону, як наш, ніде нема. Кладу голову на плаху, що нема… Орли… (Кучер, Голод, 1961, 24);

Кла́сти зу́би на поли́цю — не маючи харчів, не їсти; голодувати (у 1 знач.).

Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7);

Кла́сти я́йця — нести яйця, залишати після себе личинки для продовження роду (про змій, комах і т. ін.).

— В кінці літа філоксері виростають крила, вона робиться мушкою, перелітає з садка в садок і кладе на кущах яйця (Коцюб., І, 1955, 203);

Комахи кладуть яйця по одному або купками (Шкідн. поля.., 1949, 17);

Розжо́вувати й кла́сти в рот див. розжо́вувати.