класти

КЛА́СТИ (поміщати, розміщувати перев. у лежачому положенні), ЛОЖИ́ТИ рідко, ПОКЛАДА́ТИ заст.; СКЛАДА́ТИ, УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) (у певному порядку, в одному місці); ПІДКЛАДА́ТИ (додатково, ще трохи). — Док.: покла́сти, положи́ти, скла́сти, укла́сти (вкла́сти), підкла́сти. Снопи на воза клав Данько, Левко з Дусею подавали (О. Гончар); Витягли Федора з гузиря, положили на рядно і почали трусити (Панас Мирний); Стали її на ніч покладати, і кожухом укривати, і водою напувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); Левко і Марія на самому краю лану закінчували складати копи. Левко укладав останні снопи (І. Цюпа); Треба раз у раз підкладати у вогнище хмиз, щоб воно не погасло (О. Донченко). — Пор. 1. поміща́ти.

МУРУВА́ТИ (споруджувати щось з каменю, цегли), ВИКЛАДА́ТИ, КЛА́СТИ розм. — Док.: змурува́ти, ви́мурувати. Він пригадав, як на заводі муляри мурували стіни нового корпусу (С. Чорнобривець); Тут було людно — хлопці й дівчата викладали стіну (О. Донченко); Старий пічник Павло Рябусь. ..Прийшов, сусідом поселивсь Із дівчиною Варею І печі класти розпочав (П. Воронько).

НАНЕСТИ́ (покрити яку-небудь поверхню тонким шаром фарби, лаку, клею тощо), НАКЛА́СТИ, ПОКЛА́СТИ рідше, НАЛОЖИ́ТИ заст.; НАВЕСТИ́ (повторно, після якогось попереднього покриття). — Недок.: нано́сити, наклада́ти, кла́сти рідше наво́дити. Нанести два шари фарби на полотно; Малювали (учні) мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Ю. Збанацький); На лице поклала (Любов Прохорівна) зайвий шар пухкої пудри, щоб блідість свою на неї звернути (І. Ле); Перед цим (писар) сам сторінок зо три олівцем списував, а потім змушував хлопця наводити чорнилом (І. Цюпа).

ПОМІЩА́ТИ (надавати місце комусь, чомусь, розташовувати що-небудь десь), ВМІЩА́ТИ (УМІЩА́ТИ), ВМІ́ЩУВАТИ (УМІ́ЩУВАТИ), ПРИМІЩА́ТИ (ПРИМІ́ЩУВАТИ), ПРИСТРО́ЮВАТИ, ПРИМО́ЩУВАТИ розм., ПРИСТОСО́ВУВАТИ розм., ВГОРО́ДЖУВАТИ (УГОРО́ДЖУВАТИ) діал.; ВСА́ДЖУВАТИ (УСА́ДЖУВАТИ) (про живі істоти — саджати всередину чогось). — Док.: помісти́ти, вмісти́ти (умісти́ти), примісти́ти, пристро́їти, примости́ти, пристосува́ти, вгороди́ти (угороди́ти), всади́ти (усади́ти). На другий день Онисько перевіз Йосипову худібчину і помістив у противній через сіни хаті (Панас Мирний); Денис Іванович.. вивертає з коренем холоднуваті гриби і ледве вміщує їх в руках (М. Стельмах); Орест уміщує бюст під рослиною, а дошку ставить тим часом біля стіни (Леся Українка); На возі Аниця за погонича сіла спереду, а Йвана примістила іззаду (Лесь Мартович); В їдальні поруч з портретом батька урочисто пристроїли і мамин (В. Собко); Маланка примощує зручніш прядку і починає прясти (Ю. Яновський); Тарантас був місткий. Два чемодани Долгова стали позаду кузова, саквояж — на передній лавочці, поруч з клунком Шевченка, а Шевченків чемодан ямщик пристосував у себе в ногах (З. Тулуб); Із трудом, при помочі панича З., вгородив його (мішок) на поличку над своєю головою (І. Франко); — У клітку золоту Всаджу тебе (пташку) я сам І все, чого захочеш, Тобі я радо дам! (І. Франко). — Пор. 1. кла́сти, 1. ста́вити.

УБИ́ТИ (ВБИ́ТИ) (позбавити життя, застосовуючи зброю, гостре знаряддя, важкий предмет тощо), ЗАБИ́ТИ, ЗАРУБА́ТИ, ЗАКОЛО́ТИ, ЗАРІ́ЗАТИ, ЗАСТРЕ́ЛИТИ (ЗАСТРІ́ЛИТИ), УРА́ЗИ́ТИ (ВРА́ЗИТИ), ЗВАЛИ́ТИ, УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ) розм., УСТРЕ́ЛИТИ (ВСТРЕ́ЛИТИ) розм., УКЛА́СТИ (ВКЛА́СТИ) розм., ПОКЛА́СТИ розм., ПОЛОЖИ́ТИ розм., СКОСИ́ТИ розм., ПОСІ́КТИ розм., ПІДТЯ́ТИ розм., ПРИСТУ́КНУТИ розм., ПРИКІ́НЧИТИ розм., КІНЧИ́ТИ розм., ПОКІ́НЧИТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., РІШИ́ТИ розм., УКОЛО́ШКАТИ (ВКОЛО́ШКАТИ) розм., ПРОШТРИКНУ́ТИ, ШЛЬО́ПНУТИ розм., УКЛА́НДАТИ діал.; ДОБИ́ТИ, ДОРІ́ЗАТИ, ДОКІНЧИ́ТИ (пораненого); ПІДСТРЕ́ЛИТИ (ПІДСТРІ́ЛИТИ), ПІДКОЛО́ТИ, ПІДРІ́ЗАТИ (завдати смертельної рани). — Недок.: убива́ти (вбива́ти), би́ти, забива́ти, руба́ти, коло́ти, рі́зати, стріля́ти, застре́лювати (застрі́лювати), уража́ти (вража́ти), вали́ти, угро́блювати (вгро́блювати), сікти, підтина́ти, кла́сти, коси́ти, прико́нчувати, кінча́ти, ріша́ти, разити, проштрикувати, добива́ти, доріза́ти, докі́нчувати, підстре́лювати (підстрі́лювати), підко́лювати, підріза́ти, підрі́зувати. — Поліцаї батька вбили (О. Довженко); Виявлено справжнього злочинця, який забив сторожа біля гамазеїв (О. Донченко); (Макар:) Двох капітан при мені зарубав шаблею, а Федот застрелив Івана Береста (І. Микитенко); Він побачив, що Твердохліб звалив рицаря, і схвально помахав рукою (А. Хижняк); Незчулись ляхи, як їх чоловіка з двадцять на місці уклали (О. Стороженко); Багато ворогів поклав я по долині (Леся Українка); Рушай, друже, борозною, Доки служить сила, Доки доля серед поля Обох не скосила (П. Грабовський); Скосити ворогів з автомата; Чіпаріу ладний був пристукнути клятого цербера й світ за очі тікати з цього клятого маєтку (Ю. Смолич); Мало що може втнути той циган! Свого не пожалів, шпортонув ножем. А його, Федора, прикінчить, як куріпку (Д. Ткач); А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану: Ляхів кінча (Т. Шевченко); — Воєвода.. спрямував коня на Іванка і хотів одним ударом покінчити з ним (А. Хижняк); Дивом-дивиною було те, що її (Ярину) досі не порішила куля чи не підтяла шабля якого-небудь бузувіра (О. Ільченко); Гестапівці з школи казарму собі влаштували; спали, як дрохви. Так ми їх сонних і порішили (Ю. Мокрієв); — Рішу її зараз! — І, заточуючись, лютий, нестримний, він зник за дверима (А. Шиян); Одного шпигуна вже вколошкали, а другий ще живий, його міліція розшукує (Ю. Збанацький); — Що ви зробите з заложниками? — Шльопнемо (Л. Первомайський); — Як це так? Через таку погань, повію, та нашим дітям таку наругу терпіти? Ми і її і його (панича) укландаємо (Панас Мирний); Вони були ще живі і в нестерпучих муках стогнали й кричали, благаючи, щоб їх дорізали, добили (О. Стороженко); Знов буде (Андрій) рибку ловити... на пошту побіжить,.. зайця підстрелить (М. Коцюбинський); — Інший випадок трапився пару років тому в Далмації. Там капрала підрізали (переклад С. Масляка). — Пор. умертви́ти.