класти

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) (земни́й (низьки́й, поясни́й)) поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко). 2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

відно́сити (рідше кла́сти) за (на) раху́нок кого, чого. Вважати що-небудь причиною чогось, пояснювати чимсь. Він став скритним і замкнутим. В сім’ї це помічали і відносили на рахунок особливої пристрасті до науки (М. Ю. Тарновський); Стара їмость і чоловік клали все то (те) на рахунок вагітності, і Маруся не розчаровувала їх (Г. Хоткевич).

і в го́лову (в го́лови, в ду́мці, в думка́х) (собі́) не кла́сти (не поклада́ти) що. Не передбачати, не сподіватися і т. ін. чого-небудь, не здогадуватися про щось. Сите та п’яне лицарство спало покотом, ніхто й у голову не клав, що на кінцях мужицьких кіс тихим, котячим ходом вривається поміж них смерть (Юліан Опільський); А гайдамаки мовчки ждали, Поки поганці ляжуть спать. Лягли, і в голови не клали, Що вже їм завтра не вставать (Т. Шевченко); Він, ясна річ, не міг і в думці класти собі, що перед ним той самий хлоп’як, який колись врізав його сирицею по мармизі (П. Загребельний); — Винуватий, товаришу комісар. Дозвольте доповісти,— ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Яновський); Коли товариш, Здавалося, що спав, та міг щохвилини Прокинутись,— “дід” зняв бекешу з нього, Щоб навіть той в думках не покладав, Що дбає “дід” про нього (М. Рильський).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь на кого—що. 1. Поширювати погану славу про кого-, що-небудь, наговорювати на когось, щось; ганьбити. Справжнім ліриком сьогодні я схвильовано кажу: — Хто посмів його пустити Разом з вами на Парнас? Верхогляд той діловитий — Тінь лиш кидає на вас! (С. Олійник); — На панському харчі святі не виростають .. Чи так, до слова, сказав це Корнюша, чи навмисне кинув тінь на Любу, яка й досі працювала покоївкою в пані... (М. Стельмах); Він не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Н. Рибак). 2. Негативно позначатися, відбиватися на кому-, чому-небудь, впливати на когось, щось і т. ін. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини (Леся Українка); У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кладе тінь на всіх і на все (Леся Українка).

кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти) в домови́ну (у моги́лу і т. ін.) кого. Ховати, хоронити (померлого). Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко); // Призводити кого-небудь до смерті. Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Ю. Збанацький); — Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах); — Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (І. Микитенко). пха́ти в домови́ну. Трагедія Харитини виникла на соціальному ґрунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя І. Карпенка-Карого).

кла́сти на ум. Запам’ятовувати, усвідомлювати що-небудь з певною метою. Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе: Наука в ліс не заведе (Л. Глібов).

кла́сти / покла́сти го́лову (ду́шу) за кого—що і без додатка. Гинути, вмирати в боротьбі, на війні і т. ін. Горіли ті прапорщики в пеклі війни тисячами, горіли, як солома, разом зі своїми взводами, самі не знаючи толком за віщо довелося їм покласти свої голови (О. Левада); — Боронь Боже, затягнеться ця бійка (війна), то ще й нашим дітям доведеться класти голови...— журно мовила Уляна Григорівна (С. Добровольський); Я тільки прагну швидше могили. А колись... Боже... Невже минуло? Бажав покласти за других душу... (П. Грабовський).

кла́сти / покла́сти го́лову (на пла́ху). 1. З повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь, запевняючи когось, стверджувати щось. — Такого батальйону, як наш, ніде нема. Кладу голову на плаху, що нема... (В. Кучер); При мені привезено було в Львів 8 т(исяч) рублів .. Але я голову кладу, коли Львівська типографія, котру мені показано в 1876 р., варта й 1/2 тих грошей (М. Драгоманов). 2. Нести відповідальність за кого-, що-небудь. — Можете тепер сказати точно: син!..— А якщо — дочка?..— Тоді .. вину складете на мене .. Я вгадував, мені й голову на плаху класти (І. Рябокляч).

кла́сти / покла́сти життя́ (живі́т). Гинути, вмирати, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь. Грізний баритонний голос його набирав сили,— Тоді ще й про таких, як ми, згадаєте. Що життя клали (О. Гончар); (Ряженко:) Погиб мій близький сусіда, Гнат Чорнобривець, погибли й ваші сусіди, люди добрі. За наше всенародне життя вони своє життя поклали (І. Микитенко); Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух.— Клянуся живіт покласти за князя Данила (А. Хижняк).

кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю (на ми́сник). Голодувати. Там (у степу), коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається (трапиться)... отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Збанацький); Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю... (М. Стельмах). хоч зу́би клади́ на поли́цю. Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (С. Чорнобривець). зу́би на клино́к. Козу зарізав, .. м’ясо з’їмо, а тоді зуби на клинок (Р. Іваничук).

кла́сти / покла́сти край чому. Припиняти що-небудь. Нескінченній балаканині .. кладе край командир (П. Панч); — Так далі не можна,— вголос сказав Василь.— Треба цьому покласти край (О. Донченко).

кла́сти / покла́сти на папі́р. 1. Писати, записувати що-небудь. — Правду мовиш, кум мій нічого сам на папір не клав; але були добрі люди, що, вислухавши було його казання або співання, записували (Укр. поети-романтики..); Ти можеш душу вилити в рядках, Жагучу мрію на папір покласти (Л. Дмитерко). 2. тільки док. покла́сти на папі́р. Нанести на папір зображення чого-небудь; намалювати щось. Мені хочеться покласти сю картину на папір і знов придивитись до неї ближче (Леся Українка).

кла́сти / покла́сти під соки́ру. Рубати, вирубувати що-небудь. Лежить він (ліс) на межі трьох сіл, і жодне з них не милує його: кладе під сокиру (М. Стельмах).

кла́сти / покла́сти під сукно́. Відкладати розв’язання якої-небудь справи на невизначений термін. (Галушка:) Писав я вже про це в район, але там поклали під сукно в канцелярії (О. Корнійчук).

кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти). Писати музичний твір на який-небудь текст. — Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (М. Стельмах); Дещо з своїх вражень вона пробувала навіть покласти на музику (М. Олійник); Були ці пісні у пам’яті, поки пощастило стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер положив їх на ноти (Марко Вовчок); Та й купер’яни ніби вже живуть лише у пісні, що розклав на ноти Лисенко (М. Рильський). поло́жено на го́лос. Ліричні вірші Франка просяться часто в музику. Деякі з них справді положено на голос Лисенком (М. Коцюбинський).

кла́сти / покла́сти тру́пом кого і без додатка. Убивати, нищити. Тільки воля в них міцна Десь напасти, трупом класти, Грабувати, мордувати (І. Франко); Умить вибігло двоє других з двох ворожих таборів і обох на місці трупом поклали (Н. Кобринська); Курінний лежав тепер у снігу непорушно і здалеку гукав жандармам, підриваючи їх до атаки. Жандарми не наважувалися. Мабуть, добре розуміли, що поки добіжать, прикордонник покладе їх трупом (П. Загребельний).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. (артистка) на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня); Звання присвоєне промисловцеві Гаврошу Клумакі, який поклав так багато сил на вівтар вітчизни (С. Скляренко); У серці народнім не стихають біль і туга за синами й дочками, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни в ім’я великої Перемоги (З газети).

розжо́вувати / розжува́ти і в рот (до ро́та, в ро́та) кла́сти / покла́сти (положи́ти) кому. Дуже докладно, до найдрібніших деталей пояснювати, допомагати осмислити що-небудь. — Воно й так зрозуміло,— образився Сафат, якому здалося, що йому розжовують і до рота кладуть (Ю. Яновський); (Дранко:) Я ні, я зовсім не догадливий! (Кукса:) А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь (М. Кропивницький); Так ото я Кириловому сину й кажу: “А тоді, хлопче, бери цабе, цабе… Збоку будуть вербички. За вербами левада…” Словом, хлопцеві розжував і в рота поклав. Збилося хлоп’я з дороги (О. Ковінька). розжува́ти і́стину. Як гіркувату ягідку грудневої калини, розжувавши цю істину, сядьмо, товаришу читачу, рядком, поговорімо ладком (О. Ільченко).

ста́вити (кла́сти) на карб кому. Зауважувати комусь, звинувачувати кого-небудь у чомусь. Найперше самій собі ставила на карб, що хлопець напівсиротою росте, без батьківської ласки та догляду (О. Гончар); — А я не примирюсь! Не можу! — скрикнула Марія Миколаївна, згадавши синів, яких загибель вона призвичаїлась ставити на карб більшовизмові (В. Підмогильний). кла́стися на карб, пас. Все, що трапилося в місті, клалося нам на карб (Ю. Яновський).

як лопа́тою кла́сти. Пояснювати, розповідати і т. ін. щось повільно, не поспішаючи. Йому треба так, як лопатою класти (не хутко розбирає діло) (М. Номис).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. класти — (розміщувати щось) укладати, ложити. Словник синонімів Полюги
  2. класти — кла́сти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. класти — Складати; (перед чим) розкладати, викладати; (убік) відкладати; (під що) підкладати; (до лікарні) приміщати; (до кишені) засувати; (їжу) накладати; (мур) мурувати. Словник синонімів Караванського
  4. класти — [кластие] -аду, -адеш, -адеимо, -адеите; нак. -ади, -ад'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. класти — кладу, кладеш, недок., перех. 1》 Поміщати в що-, куди-небудь; розміщувати десь. || Поміщати в лікарню, клініку тощо. || Розміщувати на нічліг. || Вносити на збереження до ощадної каси, банку тощо (про гроші). Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. класти — КЛА́СТИ, аду́, аде́ш, недок. 1. кого, що і без прям. дод. Поміщати в що-, куди-небудь; розміщувати десь. Сей [писар] давно вже прочитав, що треба, та, зложивши бумагу, кладе у кишеню (Г. Словник української мови у 20 томах
  7. класти — Ду, -деш, недок. Демонстративно ігнорувати. Він був моїм найкращим другом, демонстративно клав на школу і постійно знаходив якесь гівно, в яке відразу ж влізав (С. Жадан). Клав я на вашого Хмельницького, задовбали (А. Дністровий). ◇ Класти (жирний) болт, хуй. Словник сучасного українського сленгу
  8. класти — КЛА́СТИ (поміщати, розміщувати перев. у лежачому положенні), ЛОЖИ́ТИ рідко, ПОКЛАДА́ТИ заст.; СКЛАДА́ТИ, УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) (у певному порядку, в одному місці); ПІДКЛАДА́ТИ (додатково, ще трохи). — Док. Словник синонімів української мови
  9. класти — Кла́сти, кладу́, кладе́ш, -ду́ть; клади́, -ді́м, -ді́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. класти — КЛА́СТИ, кладу́, кладе́ш, недок., перех. 1. Поміщати в що-, куди-небудь; розміщувати десь. Сей [писар] давно вже прочитав, що треба, та, зложивши бумагу, кладе у кишеню (Кв.-Осн., II, 1956, 199); Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком (Л. Словник української мови в 11 томах
  11. класти — Класти, -кладу, -де́ш гл. 1) Класть. Як тя баба в купіль клала, на груди ті іскра впала. Р. Дн. 2) Ставить. Виходят коло воріт і кладут столик маленький, а на столик хліб і чекают молодого. Грин. III. 517. Як уже проспівают, — кладут вечеряти. Грин. III. Словник української мови Грінченка