лубок

ЛУБО́К, бка́, ч.

1. Те саме, що луб 2.

Дурному і лубок цяцька (Номис);

Хома Патика Пішов зимою драти лика; Лубка ж не обідрав І липку зіпсував (Л. Боровиковський);

[Мартин:] Не журись, у нас вози лубками вшиті! (І. Карпенко-Карий);

Гарні колись, світлі березові лубки почорніли (а лубками було обшито борти човна) (В. Близнець).

2. Виріб з лубу (кузов воза, саней і т. ін.).

Він бачив уже валку саней з колодами, брусами, повні лубки червоної цегли, немов миски ягід (М. Коцюбинський);

// мн. Віз, сани з таким кузовом.

Взяв син лубки, поклав старого та й одвіз... (М. Коцюбинський).

3. перев. мн. Тверда накладка на місці перелому кістки; шина.

Біда лежав на розкладному ліжку .. Нога була в лубках (М. Трублаїні);

Маю ще її [ногу] в лубках, всю подушками обкладену, аж писати через неї незручно!. (Н. Королева);

Довго змагався [Гнат] зі смертю і врешті її переміг. Його ногу різали, вибирали потрощені скалки і заправляли в лубок (У. Самчук);

* У порівн. Вся вона все життя своє, як у лубку, сидить (В. Винниченко).

4. Липова дошка для малювання або гравіювання картини, примітивної або нескладної за виконанням.

Намалюю неньку На жовтому лубку (П. Чубинський).

5. Надрукований з такої дошки малюнок, що вирізнявся простотою образів і примітивністю зображення.

– Козак Мамай, – пояснив Безбородько, – казковий персонаж українського героїчного епосу. Але це не лубок! Це рука справжнього майстра! (В. Малик);

Хата діда Онишка, могутнього поліщука з широкою бородою, густими сивими бровами й великим, у червоних прожилках носом, схожого на поліщуків із лубків і літописів давніх часів, стояла на самому березі Десни (Ю. Мушкетик);

Життєрадісну барвистість, безпосередність, мелодійність художньої мови тощо українські авангардисти брали з надр колективної творчості українського народу, звертаючись до його ікон та кахлів, розпису весільних скринь, вишиванок, лубків, ляльок, килимів, писанок (з наук. літ.);

* У порівн. На серединах стін – великі портрети вождів, виконані, як лубок (В. Барка).

6. літ. Те саме, що Лубко́ва літерату́ра (див. літерату́ра).

Це не лубок, це таки “поважна” література (Б.-І. Антонич);

.