опора

ОПО́РА, и, ж.

1. Те, на що спираються або на що можна спертися.

Коли їй розповіли, чого прийшли, вона мовчки встала і простягла у пітьму тремтячі, шукаючі опори руки (М. Коцюбинський);

Він почуває під ногами хистку палубу судна, і йому не треба твердішої опори (Ю. Яновський);

// Предмет, який підтримує кого-, що-небудь у певному положенні, підпирає когось, щось.

Гесслер підбіг і сам вибив з-під її ніг опору (А. Хижняк).

2. спец. Елемент споруди або машини для підтримування несучих конструкцій, пристроїв тощо та передачі спрямованих на них зусиль на інші частини споруди, машини або на їх основу.

Опорою називають дерев'яну, металеву або залізобетонну конструкцію, на якій підвішують ізолятори, проводи і троси (з наук. літ.);

Вже видно було їм крізь імлу світання темні опори моста (О. Гончар);

Опора підвісної дороги.

3. перен. Сила, яка підтримує кого-небудь, на яку опирається хтось.

Вона [наука] сила, і багатство, і бита дорога, В ній покривджених опора, слабих перемога (І. Франко);

// Підтримка, допомога, захист.

Тепер вона одна з Катрею, це її єдина потіха і надія, опора в старості (Ю. Мельничук).

4. Дія і стан за знач. опира́ти¹, опе́рти і опира́тися, опе́ртися.

Менший розвиток плечового пояса утруднює виконання вправ з опорою на руки (з навч. літ.).