1. Словник української мови у 20 томах

послушниця

ПОСЛУ́ШНИЦЯ¹, і, ж., рел.-церк.

Жін. до послу́шник¹.

Розказувала вона, що була в якомусь панянському монастирі за послушницю, але покинула монастир і пристала до штундів (І. Нечуй-Левицький);

Неля знала, що послушниці “рекрутуються” з простих, без середньої освіти, дівчат, які, навіть прийнявши сан, виконують роботу прислуг (Ірина Вільде);

Незабаром вона вийшла з чорнявою, кругловидою послушницею, яку вона звала Софією (І. Микитенко);

* У порівн. В чорній одежі (іншу вона перестала носити), з накинутою на голову темною хустинкою, вона, немов послушниця, бігла до церкви з першим дзвоном (М. Коцюбинський);

Кілька день потім ходила [Маруся], мов послушниця в переддень великого таїнства постригу (Г. Хоткевич).

ПОСЛУ́ШНИЦЯ², і, ж., заст., рідко.

Служанка.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. послушниця — послу́шниця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. послушниця — -і, церк. Жін. до послушник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. послушниця — Послу́шниця, -ці, -цею; -ниці, -ниць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. послушниця — ПОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., церк. Жін. до послу́шник. Розказувала вона, що була в якомусь панянському монастирі за послушницю, але покинула монастир і пристала до штундів (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах