1. Словник української мови в 11 томах

послушниця

ПОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., церк. Жін. до послу́шник.

Розказувала вона, що була в якомусь панянському монастирі за послушницю, але покинула монастир і пристала до штундів (Н.-Лев., IV, 1956, 156);

Неля знала, що послушниці «рекрутуються» з простих, без середньої освіти, дівчат, які, навіть прийнявши сан, виконують роботу прислуг (Вільде, Сестри.., 1958, 426);

Незабаром вона вийшла з чорнявою, кругловидою послушницею, яку вона звала Софією (Мик., II, 1957, 270);

*У порівн. В чорній одежі (іншу вона перестала носити), з накинутою на голову темною хустинкою, вона, немов послушниця, бігла до церкви з першим дзвоном (Коцюб., І, 1955, 326);

Кілька день потім ходила [Маруся], мов послушниця в переддень великого таїнства постригу (Хотк., II, 1,966, 121).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. послушниця — послу́шниця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. послушниця — -і, церк. Жін. до послушник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. послушниця — ПОСЛУ́ШНИЦЯ¹, і, ж., рел.-церк. Жін. до послу́шник¹. Розказувала вона, що була в якомусь панянському монастирі за послушницю, але покинула монастир і пристала до штундів (І. Словник української мови у 20 томах
  4. послушниця — Послу́шниця, -ці, -цею; -ниці, -ниць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)