рубати

РУБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що і без прям. дод.

1. що. Розсікати, розділяти на частини, ударяючи чим-небудь гострим з розмаху.

Замість науки дяк заставляв Тараса носити воду, рубати дрова, топити піч (Панас Мирний);

В клубках вогню та диму чужі смаглюваті матроси знетямлено рубають канати, з панічним криком тягнуть в люки поранених (О. Гончар);

– Бригом правував поганий, кривий і кошлатий румун з двома матросами. Він дав мені пощерблену сокиру, якою не те що тесати, а й рубати тяжко (Ю. Яновський);

* Образно. Рубали ніч прожекторів мечі – усе по морю шарили злобливо, настирливо (І. Гончаренко);

// Довбаючи чим-небудь гострим, робити отвір, виїмку, зарубку і т. ін.

Майстри виймають сокири з-за поясів і починають рубати сходи на гору (Леся Українка);

– Ага. Хтось ополонку рубатиме, а ти воду питимеш? (Григорій Тютюнник);

// Ударяючи чимсь гострим, роздрібнювати, трощити що-небудь.

Сокири з моторошним хрумтінням рубали кістки, роздроблюючи мозок (М. Коцюбинський);

Молодий хлопець стрепенувся і почав завзято рубати гору (Леся Українка);

Б'є, рубає кригу й Вутанька. Гострі крижані скалки залізом стріляють в обличчя (О. Гончар);

// Робити різкий помах, енергійний рух рукою, ніби розсікаючи повітря.

Сидорчук доводив гаряче, пристрасно, рубаючи повітря дебелим, червоним .. кулаком (Ю. Бедзик);

Євдоха була задумана, а Степко щось доводив, рубаючи в повітрі рукою, і, нахиляючи чорну голову, заглядав матері в очі (О. Кундзич).

2. кого і без дод. Бити, розтинати холодною зброєю (шашкою, шаблею і т. ін.).

Всю рать свою вперед подвинув [Еней] І разом на врагів нахлинув, Велів всіх сікти та рубать (І. Котляревський);

Печеніги побігли, і Русь погнала за ними, рубаючи їх, і прогнала їх (з легенди);

Андрій, розпалений жаром бою, помчав, як молодий хорт, найгарніший і найпрудкіший з усієї зграї, рубаючи направо й наліво (О. Довженко);

Гей, рубали ворогів та по всіх фронтах! (П. Тичина).

3. що. Підсікаючи, валити на землю, відокремлювати від основи, кореня.

[Лісовик:] Дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати (Леся Українка);

Він ще почекав, помовчав і додав: – Тієї гілляки, на якій сидять, не рубають (В. Козаченко);

// Відсікати, відрубувати, стинати, ударяючи чим-небудь гострим.

Озвірілі козаки з нелюдською силою рубали голови ворогів, сікли їм шиї (М. Старицький);

Заятчукові чомусь .. рясні стебла соняшників нагадують людей, він дивиться, як Січкар майстерно орудує гострим сікачем, і сміється: – Рубаєш голови батькам? (М. Стельмах).

4. що. Відколюючи куски від суцільного пласта, видобувати (вугілля, руду і т. ін.).

– Коли б ви побачили, як я навчився рубати вугілля відбійним молотком! – хвалився Юрко (В. Кучер);

– Хоча б от я – комбайн веду, Рубаю антрацит, І тут у мене на виду, Як у орла – весь світ (М. Нагнибіда).

5. перен., розм. Говорити, висловлюватися про кого-, що-небудь або діяти стосовно до когось дуже різко, категорично.

Дивиться [Варка], наче зараз тебе з'їсть, не соливши, словами і січе, і руба, ані приступити... (Марко Вовчок);

– Молодчина Семен!.. от так Семен!.. січе й руба – не вважає на панів, – хвалили артиста, коли після кількох арій замовк його голос у саду... (С. Васильченко);

Вона стояла горда, схвильована й говорила .. рубаючи кожне слово. Глибока образа бриніла в її голосі... (В. Підмогильний);

// що. Різко, чітко вимовляти (слова, фрази).

Несподівано покриком лебединим, дивним і диким, рубаючи слова, ніби з досадою одкидаючи розмову, крикнув дід Опанас (С. Васильченко);

Говорив він, рубаючи речення, чітко і енергійно (В. Речмедін).

6. що, спец. Будувати, ставити яку-небудь споруду з колод, дерева.

В лісостепу жилу будівлю ніколи не рубали з кругляку чи пластин, як це вживано в лісній зоні України, а з тесаних брусів (з наук. літ.).

7. що, перен., розм. Їсти багато, з апетитом.

– А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко).

8. без дод., перен., розм., рідко. Іти швидко, енергійно, ступаючи чітко, твердо.

– Питаю, чи не хочеш ти отак пішака рубати до самого Києва, а там і до своєї Ковалівки? – пояснив Іван, вирівняшись і поправивши безкозирку (В. Кучер).

Вибива́ти (відбива́ти, руба́ти) крок див. вибива́ти;

(1) У чве́рті руба́ти – те саме, що четвертува́ти.

Вони ж його а ні били, ні в чверті рубали, тільки з його молодого живцем серце взяли (Сл. Б. Грінченка).

◇ Пра́вду (пра́вду-ма́тінку) рі́зати (руба́ти) див. рі́зати;

Розру́бувати (рідше руба́ти) / розруба́ти ву́зол див. розру́бувати;

Розру́бувати (рідше руба́ти) / розруба́ти го́рдіїв (рідко тимофі́їв) ву́зол див. розру́бувати;

(2) Руба́ти гі́лку (сучка́), на які́й (яко́му) сиди́ш (сиди́ть, сидимо́ і т. ін.) <�Руба́ти гі́лку під собо́ю> – підривати основи власного життя, добробуту, престижу тощо.

А вже коли чоловік платить податок і зміцнює державу, то користі від нього більше, ніж від візира, що рубає гілку, на якій сидить (П. Загребельний);

Рубати сучка, на якому сидимо, ми вже вміємо з такою ретельністю, що аж нечиста сила нам заздрить (І. Драч);

Невже у тих, хто псує нашу землю, немає дітей, онуків? Нехай приїдуть у Ковель, подивляться на водосховище з гнилою водою, на поля, де нічого не родить. Досить рубати гілку, на якій сидимо (із журн.);

По суті, однією рукою даємо селянинові, а другою забираємо. Отже, і далі рубаємо гілку під собою. Бо де бідне село, там і бідна країна (з газ.);

(3) Руба́ти кана́ти – припиняти стосунки з ким-небудь, поривати з кимсь, чимсь.

– Я тут не зміг би працювати.. Або повна довіра, або... рубати канати (Ю. Мушкетик);

(4) Руба́ти (рі́зати) під ко́рінь кого, що – підривати основу існування кого-, чого-небудь.

– Мене [Задніпровський] ріже під корінь (М. Стельмах);

Міцно стояв на землі Степан Куреня. І раптом – земля з-під ніг! Караул, рятуйте, кревне однімають, рубають під корінь (В. Дрозд);

(5) Руба́ти / рубону́ти з плеча́:

а) говорити, діяти різко, категорично.

– Христе!.. – Така була тиха та слухняна, і на тобі – наче представник який, вже рубає з плеча (В. Кучер);

Не рубайте йому все з плеча, бо не з його, а з вашого плеча крівця потече (М. Стельмах);

б) робити що-небудь зопалу, не подумавши.

Ми значно ближче підійшли в ладу своєму життєвому До гармонійності – хоча не треба й тут рубать з плеча: Любов – це досить мудра штука (М. Рильський);

Складний процес становлення керівника. Буває, він спочатку ніби не виправдовує надій. Та це не значить, що можна рубати з плеча (з газ.);

(6) Як (мов, на́че і т. ін.) соки́рою руба́ти, зі сл. говори́ти. – різко, категорично, не добираючи слів.

А Логінов зовсім був позбавлений почуття обережності. Він говорив, наче сокирою рубав: завжди те, що думав (В. Канівець).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рубати — Аю, -аєш, недок. їсти. Мамо, хочу щось рубати. — Сину, на дворі дрова лежать. — Ні, мамо, ви не зрозуміли. Їсти хочу, хряцати (з анекдоту). Словник сучасного українського сленгу
  2. рубати — -аю, -аєш, недок., перех. і без додатка. 1》 Розсікати, розділяти на частини, ударяючи чим-небудь гострим з розмаху. || Робити різкий помах, енергійний рух рукою, ніби розсікаючи повітря. || Довбаючи чим-небудь гострим, робити отвір, виїмку, зарубку і... Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. рубати — Руба́ти, -ба́ю, -ба́єш, -ба́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. рубати — руба́ти : ◊ руба́ти капуци́на → капуцин Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. рубати — РУБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка. 1. Розсікати, розділяти на частини, ударяючи чим-небудь гострим з розмаху. Замість науки дяк заставляв Тараса носити воду, рубати дрова, топити піч (Мирний, V, 1955, 309)... Словник української мови в 11 томах
  6. рубати — (сокирою) жм. зн. цюкати; (навпіл) розрубувати, перерубувати; (ополонку) вирубувати; (дрова) колоти; (голову) відрубувати, стинати, втинати; (ліс) класти під сокиру, сов. Словник синонімів Караванського
  7. рубати — ВИРІ́ЗУВАТИ (ріжучи, відокремлювати від чого-небудь або виймати, видаляти з чогось, звідкись), ВИРІЗА́ТИ, ВИТИНА́ТИ, ВИДАЛЯ́ТИ, ВИРУ́БУВАТИ, ВИРУБА́ТИ, РУБА́ТИ (рубаючи, ріжучи, звалювати з кореня на якій-небудь ділянці кущі, дерева, ліс). — Док. Словник синонімів української мови
  8. рубати — руба́ти / рубону́ти з плеча́. 1. Говорити, діяти різко, категорично. — Христе!..— Така була тиха та слухняна, і на тобі — наче представник який, вже рубає з плеча (В. Кучер); Не рубайте йому все з плеча, бо не з його, а з вашого плеча крівця потече (М. Фразеологічний словник української мови
  9. рубати — Руба́ти, -ба́ю, -єш гл. 1) Рубить. Було б не рубати зеленої вишні. Чуб. V. 160. В лісі дрова рубають, а до села тріски падають. Ном. № 7002. Поперед війська да січуть рубають. Чуб. III. 270. рубати в пень. Истреблять (врага) до послѣдняго человѣка. ЗОЮР. І. 120. Словник української мови Грінченка
  10. рубати — руба́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  11. рубати — I вирубувати і вирубати, висікати, витинати, витісувати, вичухрувати, відрубувати, відсікати, бідтинати, дорубуватися, зарубувати, затісувати, зрубувати, зсікати, клинцювати (рубати на клинці), клюцати, корчувати, кремсати, локшити, надрубувати... Словник синонімів Вусика