світанок

СВІТА́НОК, нку, ч.

1. Пора доби перед сходом сонця, коли починає розвиднятися; початок ранку.

В сутінках світанку він все малював будучність своїх дітей, внуків і правнуків (В. Стефаник);

Він до світанку перебуде на станції, а як розвидниться зовсім – вирушить додому (А. Шиян);

* У порівн. В очах цвіли, як золотий світанок, ті мрії, що впину їм немає (С. Васильченко);

// Освітлення, забарвлення неба над горизонтом у цей час; ранкова зоря.

На сході почала виступати м'яка смуга світанку (Олесь Досвітній);

Спохмурнілий, з темним обличчям, опустивши руки, стояв він і дивився на городниці, за якими починав ясніти світанок (С. Скляренко).

2. у знач. присл. світа́нком. Рано-вранці.

Другого дня Матвій світанком вирушив до міста (І. Микитенко);

На луках світанком тумани коливались (А. Головко).

3. чого, перен. Початок, ранній період, зародження чого-небудь; зоря.

На світанку свого існування Марина не відділяла себе від навколишнього світу. Вона ще не знала і не розуміла, що таке природа, не вміла її розчленовувати і сприймати як єдине ціле (з наук.-попул. літ.);

До Маріуполя я потрапив випадково, шукаючи притулок, де б у затишку закінчити роботу над новою книгою. То було давно – на світанку літературної юності (Ю. Смолич).

◇ Благословля́тися (рідко бра́тися) / благослови́тися (поблагослови́тися, заблагослови́тися) на світ (на день, на світа́нок, на світа́ння) див. благословля́тися;

(1) Від світа́нку (світа́ння) до смерка́ння (до смерку́) – з ранку до вечора; цілий день.

Від світанку до смеркання стригла вона ярок і баранів, які лежали перед нею зі зв'язаними ногами (З. Тулуб);

– Коли з добрим напарником, то копійок тридцять п'ять – сорок випиляю, це від світання до смерку (М. Стельмах);

// весь час.

Чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський);

(2) На світа́нку – рано-вранці.

До Славгорода роменський поїзд прибув на світанку (А. Головко);

Я сорочку знайду вишиванку І надіну, як хлопчик радий. По барвінку піду на світанку Молодий, молодий, молодий (А. Малишко);

У нас оце якраз яблука падають... Вийдеш на світанку, а вони – бух, бух. Візьмеш із роси, а вони свіжі, холодні (Григорій Тютюнник).