точити

ТОЧИ́ТИ¹, точу́, то́чиш, недок.

1. що. Те саме, що гостри́ти 1.

Враже поле кров'ю мочить І об камінь шаблю точить Палій! (Л. Боровиковський);

Ми клеїли з мамою нашу тиху розмову, а в кухні із свистом і скреготанням точили об макітру ножі (М. Коцюбинський);

* Образно. Беркут, в повітрі натрудивши крила, Тут [на скелі] спочивав і пазури точив (Л. Первомайський);

* У порівн. Сніг не скрипів під ногами, а вищав, наче об нього мечі точили (Григорій Тютюнник);

// Надавати потрібної форми, сточуючи, спилюючи краї або виступи чого-небудь.

– А там – камінь обробляють – точать, пиляють, вистругують з нього всякі виробки (Панас Мирний);

Поруч з ним [ковалем] молодий хлопчина Точить сталь на новім верстаті (Л. Забашта).

2. що. Те саме, що вито́чувати¹ 1, 2.

Він так точив ту деталь, що смужка Поту лягла на лиці (Я. Шпорта);

Веретенники точили веретена на спецальному станку – “веретеннику”, що складався із переносної лави на чотирьох ніжках, що мала два вдовбані стовпчики, сполучені двома планками, а між ними – пересувний стовпчик, який притримував один кінець заготовки (з наук.-попул. літ.);

Увійшов Павло у їх хату – Лукаш сидів на печі, точив веретено (Марко Вовчок).

3. Виконувати роботу токаря.

На верстатах точим, точим ми, Уміло вже й майстерно (П. Усенко).

4. тільки 3 ос., що, перен. Поступово псувати щось, гризучи, проїдаючи, роблячи дірки; поїдати, гризучи (звичайно про гризунів, хробаків і т. ін.).

Гидкий черв'як почав точити глуху домовину (Панас Мирний);

Зійде завтра день блискучий, Та не вспіє відпочить, Як твій [царя] труп, у мглі гниючий, Робаки [хробаки] почнуть точить (П. Грабовський);

Ще он тоді явори Юхим попиляв, лежали-лежали, шашіль точити вже став, а таки долежали (А. Головко);

Лісова миша рудувата і черево в неї біле. Живе вона собі в лісі, тільки на зиму часто в клуні перелазить та зерно точить (О. Копиленко);

* Образно. Повсюди чад, а ворог лютий Пекельні бенкети справля, Гнітить скрізь сили неокуті І точить мозок, наче тля! (М. Старицький);

// Поступово руйнувати щось (про дію води, вітру тощо).

Сава Петрович певний себе. “Вода й камінь точить, то гроші й подарунки дівочу впертість і поготів” (А. Головко);

* Образно. По війні ти [пророк] на звалищах міста лишився один, І палкі твої сльози точили холодне каміння (Леся Українка).

5. тільки 3 ос., кого, перен. Настирливо мучити когось, поступово позбавляючи здоров'я, сили (про тяжкі почуття, сумні думки, турботи, горе і т. ін.).

Колишні думки знов турбують Семена, знову точать його, мов шашіль дерево (М. Коцюбинський);

Перестало бідну вдову Горенько точити, Її синок вже не наймит, А радянський вчитель (з народної пісні);

Софрон, коли його точив смуток, .. клав перед Харві на столик кілька центів і просив: – Постав, Харві, мою пісню (Н. Рибак);

У палатах є чимало хворих, та немає серед них такої, як вона. Їх не точить червоточина сумнівів, невідомості (Іван Ле).

6. кого, перен., розм. Постійно лаяти, сварити когось, надокучати докорами.

Вона [Кайдашиха] нападалась на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь (І. Нечуй-Левицький);

– Куди ж се вона? – Піде другу невістку золити. Мене оце точила, а то ще по другу пішла (Панас Мирний);

Згадуючи батьківські достатки, по-качиному пиндючилась [Олена] перед чоловіком і щодня точила його, мов шашіль деревину (М. Стельмах).

7. що, діал. Котити (у 1, 2 знач.).

Скаже мені робити – під гору камінь точити (Сл. Б. Грінченка);

Крутячись, мов могутній вуж, точив Сян свої бистрі води (І. Франко).

(1) Точи́ти но́ри – рити нори.

Се той звірок, що нори точить (Сл. Б. Грінченка);

(2) Точи́ти піски́ – навівати, наносити піски.

Буйний вітер піски точить... (Л. Боровиковський);

(3) Точи́ти війну́ – воювати з ким-небудь.

– Кажуть, запорожці з турком війну точить прибралися (П. Панч).

◇ Гостри́ти (виго́стрювати, рідше точи́ти, наго́стрювати і т. ін.) / ви́гострити (нагостри́ти) ніж (меч, соки́ру і т. ін.) див. гостри́ти;

Гостри́ти (рідше точи́ти) зу́би див. гостри́ти;

Гри́зти (точи́ти, рідко скребти́) / прогри́зти (проточи́ти) го́лову див. гри́зти;

Ї́сти (гри́зти, точи́ти) як (мов, ні́би і т. ін.) іржа́ залі́зо див. ї́сти;

Пра́вити (справляти, розво́дити, точи́ти, плести́ і т. ін.) / розвести́ (розпусти́ти) тереве́ні (рідше тереве́ні-ве́ні) див. пра́вити²;

Справля́ти (точи́ти) бала́чку див. справля́ти;

(4) Точи́ти ду́шу (се́рце) чию (чиє), кому і без дод. – викликати постійну тривогу, неспокій, страждання в кого-небудь.

Не знаю, чи здужаєте ви порозуміти, що ця думка точить мою душу?! (Л. Мартович);

“Все-таки, – точив серце сумнів, – може, Петро Гнатович – тільки захоплення, все пройде, і знову .. повернеться любов до Кирила” (В. Вільний);

Їсть нудота без справжнього діла. А ще більше точить серце розставання (О. Копиленко);

Досада точила йому серце, що він, .. стільки проковтнув того книжкового мотлоху, а до істотного, виходить, і не пригубився (Ірина Вільде);

(5) Точи́ти / поточи́ти язики́:

а) (на кому і без дод.) недоброзичливо висловлюватися про когось, лихословити на чию-небудь адресу.

Михайлові шкода стало дівчину, що зараз село точить язики на ній (М. Томчаній);

Зник, ніби у воду впав, Марко. Гуртожитківські плетухи поточили язики і знайшли собі інші теми (В. Собко);

б) (на чому і без дод.) весело розмовляти, розповідати про щось незначне, несерйозне;

Точи́ти язика́.

Ромця точив язика на дотепах (О. Гончар);

в) (зневажл.) говорити про що-небудь.

Чоловік зо три іще й досі точать язики на цю ж таки тему – про ступи, а то всі в крамниці вже (А. Головко);

Скільки не точили язиків, а харч сам собою не йшов до їхньої порожньої, напівтемної і непривітної кімнати (Ю. Збанацький);

(6) Точи́ти (розво́дити) / поточи́ти ля́си (баля́си, баляндра́си, ба́ли):

а) (зневажл.) вести пусті, беззмістовні розмови, марнуючи час.

– Нам, старче, ніколи точити ляси, – розшнуровує варги Стьопочка й осуркувато [непривітно] оглядає торбешника (М. Стельмах);

– Чуєте, як шумить буря народного повстання? Ми тут баляси точимо, а там в цей час, може, ллється кров наших братів і сестер! (Я. Мамонтов);

– Чого ж мовчиш, бабо? – Нема мені про що з тобою бали розводити М. Стельмах (М. Стельмах);

б) весело розмовляти, жартувати, розповідаючи про щось незначне, несерйозне.

Він точив ляси, оповідаючи всілякі смішні побрехеньки, жартом розважаючи всіх, хто потрапляв до його компанії (В. Кучер);

Частина вільних козаків видивлялась на польський табір і точила баляси, від яких схоплювався то тут, то там регіт (П. Панч);

в) розмовляти, розповідати про що-небудь (перев. на дозвіллі).

Дорогою Тур точив баляндраси (П. Куліш);

А баби точили бали, Горілочку пивши, свахи пісеньок співали, Між ними сидівши (Укр. поети-романтики);

Поговорили про оперу, згадали Давіда, віддали належне Лафонтену і трохи поточили ляси з приводу Ламартіна (Н. Рибак);

Лежать собі [хлопці], висипляються, та точать один одному баляси з баляндрасами (Панас Мирний);

(7) Точи́ти (справля́ти) / сточи́ти бре́хні (брехе́ньки, побрехе́ньки) – вести пусті, беззмістовні розмови, марнуючи час.

– А чи не пора б нам кинути брехні точити та заходитись коло роботи? – мовив Корж (С. Добровольський);

[Хуторянин:] Позалазивши в холодок, грали в “хвильки”, в “гарби”, в “дурня” та точили різні побрехеньки (Григорій Тютюнник);

– Годі тобі брехні справлять. Вставай та в печі розтоплюй (І. Нечуй-Левицький);

Всім гадала [шептуха], ворожила, Могуща [уміла] в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так якраз і додала (І. Котляревський);

(8) Точи́ти хліб – незаслужено, даремно їсти чийсь хліб.

А ще мене просили хлібороби – Коли писатиму, так прямо натякнуть, Щоб не точили їхній хліб нероби, Які не сіють, не кують, не жнуть! (М. Нагнибіда);

Черв'я́к то́чить се́рце див. черв'я́к;

Ша́шіль то́чить див. ша́шіль.

ТОЧИ́ТИ², точу́, то́чиш, недок., що.

1. Повільно або крізь вузький отвір випускати рідину, іноді сипку речовину; виточувати, цідити, виціджувати.

А він одбив барильце, простелив серед хати свиту, сів сам, взяв горнятко та й давай точити горілку (І. Нечуй-Левицький);

З одної бочки точать вже [сірчаний] вуглець у мідяні “бідони”, звідти він піде в резервуари інжекторів (М. Коцюбинський);

// Повільно, по краплі виділяти якусь вологу.

Сук лежав усе ще в болоті, не рухався, точив піну, харкотів (С. Ковалів).

2. Змушувати текти, литися звідкись повільно, падати по краплі (про кров, сік і т. ін.).

На кущі сидить молод сиз-орел, В кігтях рве чорного ворона, Точить крівцю на сиру землю (Л. Первомайський);

Тут з діда-прадіда, із віку в вік Збирали мед, з беріз точили сік (І. Нехода);

* Образно. А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. (Т. Шевченко);

// безос.

Замикався тісний залізний обруч над нещасливою голівонькою [Катерини], гострими ранами, замість цвітів, сипало, кров точило з серця (Г. Хоткевич).

(1) Точи́ти сльо́зи:

а) плакати.

Над огнем отаман точить п'яні сльози, і перчина носа світиться із тьми (В. Сосюра);

б) доводити до плачу.

Щастя, як горе, – точить сльози (прислів'я);

в) кривдити кого-небудь.

Гуляли ляхи, порались ксьондзи, дуріли, казились, точили сльози і кров народу (О. Стороженко).

◇ (2) Точи́ти гро́ші з кого – постійно забирати в кого-небудь гроші.

[Марія:] А коли знаєш, так що ж ти з мене гроші, як ту воду, точиш? (В. Собко);

(3) Точи́ти кров:

а) (з кого) експлуатувати, виснажувати кого-небудь тяжкою працею, знущанням і т. ін.

– Кому воля, а кому неволя! – сумно одповів дід. – .. Ще ми мало робили, ще з нас мало .. крові точили (Панас Мирний);

– А доки вони нами руки потиратимуть? Ми їх не чіпаємо, ми до них не ліземо, а вони? Що вони з нас кров точать? (О. Гончар);

Точи́ти кров з жил чиїх.

В нужді та утисках ми бились, А з наших жил точили кров. Над нами багачі глумились, А ми... корилися їм знов (М. Вороний);

б) (з чого) обкрадати, використовувати з метою наживи.

А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить (Т. Шевченко);

(4) Точи́ти кров з се́рця чийого – завдавати комусь душевного болю, страждань.

[Рябина:] Пане писарю, не точи ти послідньої [останньої] крови [крові] з мого серця! (І. Франко);

Кров точи́ло з се́рця, безос.

Замикався тісний залізний обруч над нещасливою голівонькою, гострими ранами, замість цвітів [квітів], сипало, кров точило з серця (Г. Хоткевич);

(5) Точи́ти свій піт на кого – тяжко працювати на когось.

[Цепко:] За вами панство цілого світу, з нами нікого. Ми самі! Робітники й селяни, що вже сотні літ точимо свій піт на вас (Мирослав Ірчан).

ТОЧИ́ТИ³, точу́, то́чиш, недок., що, розм.

Просівати, очищати обмолочене зерно, горох і т. ін. крізь решето, сито тощо.

– А як ходить [Химка], то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє (І. Нечуй-Левицький);

Порався [Давид] по господарству, з батьком у клуні зерно точили на решето (А. Головко).