ударник

УДА́РНИК¹, а, ч.

1. Частина затвора вогнепальної зброї, признач. для розбивання капсуля патрона під час пострілу.

Павло націлився й вистрілив. Цокнув ударник (І. Багмут).

2. Деталь, спеціальне пристосування в механізмі, інструменті, за допомогою якого здійснюється удар з певною метою.

Бувало, що зіпсується на міні ударник або вчиниться хімічна реакція в гримучім живім сріблі капсуля. Візьмуть розриватися тоді міни на пароплаві (Ю. Яновський);

Щоб привести вогнегасник в дію, його знімають із стіни й ударяють загостреним кінцем об підлогу. Ударник розбиває склянку з сірчаною кислотою і вона стикається з содою (з наук.-попул. літ.);

Інерційний ударник.

3. розм. В оркестрі – виконавець партій на ударних інструментах.

Біля другої години ночi виконавці нерiдко збиралися у нiчних шинках, де завжди був пiанiст i ударник для акомпанементу (з газ.);

Ударник у джаз-оркестрі.

4. Боєць військового підрозділу, призначеного завдати вирішальний удар по ворогові.

Група ударників увірвалася до приміщення ворожого штабу.

УДА́РНИК², а, ч., іст.

Активний учасник соціалістичного змагання і руху за комуністичну працю, передовик виробництва.

Ті, хто оголосив себе ударником або підписав договір на соцзмагання, закликали присутніх наслідувати їх приклад (Ю. Шовкопляс);

Штангей намагався компенсувати всякі недоробки в його роботі великою активністю місцевкому в справі призову робітників-ударників у літературу (Б. Антоненко-Давидович);

На засланні передумав над усім, почав перевиховуватися. На лісорозробці ударником став. За гарну роботу достроково випустили (М. Стельмах).

(1) Уда́рник комуністи́чної пра́ці, іст. – передовий учасник масового руху трудящих СРСР (1917–1991 рр.) за комуністичне ставлення до праці.

На ряді підприємств ударники комуністичної праці становили переважну більшість працюючих (з публіц. літ.).